Підкуп виборців чи благодійність: дискусія триває

Практика подарунків виборцям у вигляді продуктових наборів відходить у минуле навіть у сусідній Росії, не кажучи вже про значно цивілізованіші європейські країни.
Тема так званих продуктових наборів як способу прямого підкупу виборця з боку представників влади набула несподіваної актуальності. На переконання декого з журналістів, кожен, хто роздає пенсіонерам «передвиборчий пайок», вважає цих людей безсловесним бидлом.

Ясна справа, Ірина Бережна, Олександр Фельдман та інші члени Партії регіонів, які під 9 травня наділили літніх українців харчами, вкладеними в пакети актуальних партійних кольорів, з такою тезою не згодні і вважають себе щонайменше благодійниками.

Знайшлися й захисники практики «продуктових наборів». Позиція в них така: влада справді кепська, проте якщо є гроші – нехай хоч раз у житті зроблять щось для людей. Бо вони, люди, давно не можуть собі дозволити нормально харчуватися. Хай, мовляв, соромно буде політикам, які так дешево відкупаються від пенсіонерів та інвалідів. Коли б про цих людей ще згадали…

Відтак прихильники харчових подарунків забувають: вміст кожного біло-блакитного пакету – іменний. До того ж, практично однаковий, без фантазій: шпроти, олія, гречка, згущене молоко, печиво, карамельки, чай і навіть ноу-хау в практиці «продуктових наборів» – алкоголь, в діапазоні від чекушки до півлітри. Знайшлися навіть ті, хто порахував та вивів середню вартість одного такого пайка – 100 гривень.

Таким чином, пересічний депутат від Партії регіонів, навіть місцевого рівня, навіть такий, хто офіційно не має бізнесу, здатен одноразово витратити кілька десятків тисяч гривень на таку ось публічну благодійну акцію. Виходить, народні обранці – люди не бідні. Хоча походження своїх мільйонів, за влучним висловом одного з політологів, може пояснити лише один український політик. І той – Віталій Кличко, не помічений, до речі, в участі таких ось атракціонів небаченої щедрості. Це означає: кожен депутат, який персонально роздає харчі, повинен зацікавити як мінімум податкові органи: однієї зарплати, навіть депутатської, з усіма пільгами та надбавками, на комплектування «пайків» явно не вистачить.

Але це – так, деталі. Важливо інше – дискусія довкола явища, яке присутнє в нашому житті, здається, завжди. Мислячі люди чомусь тільки тепер почали помічати: так званий «продуктовий набор» – не що інше, як приниження для людей.

Почнемо з того, що від голодної смерті пляшка олії, кульочок гречки, а тим більше – чвертка горілки нікого з пенсіонерів не врятують. Бо навіть при мізерних, трошки більше за сто доларів, пенсіях голодною смертю літні українці, на щастя, не помирають. Взагалі, від систематичного недоїдання помирають у нас лише ті, хто обмежив себе в їжі через приналежність до релігійної спільноти сумнівного походження. Отже, кіло гречки та банка згущенки раз на рік із рук політика аж ніяк не сприяє ситому та гідному життю українського пенсіонера. Навряд чи навіть прихильники Партії регіонів вірять у те, що коробочкою дешевого печива харчується малозабезпечений українець від травня до травня. Або навіть – від виборів до виборів.

Далі: хтось колись замислювався над тим, що саме отримують пенсіонери в біло-блакитних пакетах? Якщо це називається «пайок», то навіть у радянському союзі ветеран війни мав право не раз на рік, а раз на місяць дістати запрошення в спеціалізований магазин. Цього дня всі мами розвиненого СРСР, в тому числі моя, чекали з нетерпінням: тільки там раз на місяць члени сім’ї ветерана чи інваліда війни могли, показавши його документи, купити кіло гречки, банку шпротів, пачку чаю, банку згущенки, навіть шоколадні цукерки.

Не секрет, що дефіциту продуктів нині нема. Але уявлення про набір продуктових цінностей, які повинні сповідувати нинішні пенсіонери, в деяких нинішніх політиків лишилися стабільними, радянськими, застарілими. Правда, з однією маленькою поправкою: ці продукти пенсіонери отримують від влади не раз на місяць, а раз на рік. Отже, це точно не продуктовий пайок – адже будь-який пайок передбачає іншу регулярність видачі, ніж один раз на рік або в форматі передвиборчої агітації. Тобто ще рідше.

Таким чином, пакетик круп, пачка чаю, дві бляшанки консервів та пляшка алкоголю – принизлива пайка. Від якої відмовитися не можна, але і споживати яку нема особливого бажання. Бо лиш зовнішній вигляд цієї пайки вже викликає жаль, сум та сором. Самі власники партквитків це не їдять. Навіть горілку таку вони не п`ють! Тому святкова чи передвиборча пайка – не подачка з панського плеча, адже про існування цих справді дефіцитних колись продуктів пересічний народний депутат давно забув. Саме такий монохромний набір продуктів яскраво свідчать, у якій країні досі світоглядно знаходяться представники діючої влади. І в яку країну намагаються повернути всіх довкола себе. До речі, практика таких ось продуктових наборів відходить у минуле навіть у сусідній Росії, там є сучасніші та актуальніші важелі впливу на електорат. Не кажучи вже про значно цивілізованіші європейські країни…

Андрій Кокотюха