Почім російські мільярди?

Конкуренція на міжнародному кредитному ринку, майстерно створена українським урядом, виявилася корисною. Раніше фінансово підтримувати нашу країну поривався переважно Міжнародний валютний фонд — Україні виділено $16,5 мільярда, і ще в листопаді минулого року отримано перший транш цього кредиту — $4,5 мільярда. Тепер серед потенційних позичальників також Всесвітній банк і Росія. А сам МВФ, який доволі скептично оцінював антикризову діяльність українського уряду, врешті-решт погодився внести корективи до Меморандуму, підписаного з нашим урядом, а отже, до його економічної програми. Зокрема, МВФ уже не наполягає на тому, щоб держбюджет України був бездефіцитним…

Як відобразиться ця гра у піддавки, затіяна МВФ, на роботі Кабміну і головне — на наших громадянах? Для уряду бездефіцитний бюджет — обтяжлива обставина, яка обмежує його можливість робити економічні показники за допомогою інфляційного податку. Для громадян дефіцит бюджету, що звичайно призводить до зростання інфляції, — це, безумовно, смертельна удавка. Хоч у країні, звісно, є люди, яким вона не страшна і які саме на ній свого час зробили свої капітали.

Проте МВФ, виходить, дає нам шанс лікувати економіку за допомогою широкої кредитної експансії. Втім, цей висновок потребує перевірки часом, оскільки не виключено, що другий транш згаданого кредиту МВФ через проблеми виконання Меморандуму, а також у зв’язку з непомірно збільшеним попитом на кредити може і не надійти. У цьому випадку Всесвітній банк і Москва стануть для України своєрідними паличками-виручалочками. ВБ готує для нас кредит на політику розвитку, а Росія — свої $5 мільярдів.

Та щодо останнього кредиту в країні виникає дуже багато питань. Якщо раніше Україна, як вважається, користувалася політичною ціною на російський газ, то тепер, схоже, настав час для політичних кредитів. Чи не створюють вони загрозу незалежності України? Такі питання сьогодні, цілком можливо, ставить навіть п’ятикласник… Адже й дітям зрозуміло, що будь-який кредит дуже рідко дають просто по дружбі. Майже завжди він видається на якихось умовах, найчастіше — комерційних, оскільки кредитор, як правило, не займається доброчинністю, а хоче заробити. Тому повертати кредит доводиться з відсотками. І найгірше — якщо кредит обставляється політичними умовами. В нашому випадку, скоріш за все, йдеться саме про них. Зокрема, російська сторона, схоже, домагається ратифікації так званого нульового варіанта, тобто договору про розподіл майна колишнього СРСР, за яким Росії відійшли всі борги й усі активи колишнього СРСР.

Утім, наш прем’єр-міністр, мабуть, також має свою умову до цього кредиту. Юлія Тимошенко, перебуваючи в Мюнхені, заявила, що збирається докласти зусиль для примирення України та Росії. Тут дуже не хотілося б проводити історичні паралелі, та факт примарного заспокоєння й сьогодні має місце. Наче дякуючи за такі наміри, Росія, за словами Тимошенко, дала позитивну відповідь на прохання про кредит «для покриття планового дефіциту бюджету».

Після січневої газової війни ця блага кредитна звістка сприймається, звісно, неоднозначно. Але чого боятися? Прем’єр відразу розповіла, що адресувала аналогічні прохання не лише Росії, а ледве не всьому світові: США, Японії, Китаю, керівництву Європейського Союзу й інших країн. При цьому вона спростувала повідомлення деяких ЗМІ про те, що російська сторона висунула додаткові вимоги. «Це неправда», — заявила Тимошенко.

І наскільки ж багато виникає останнім часом інсинуацій довкола діяльності уряду. Нещодавно міністр фінансів викладав їх у своєму «засекреченому» зверненні до уряду. Тепер ось «деструктивом» про таємні московські переговори вкотре зайнялися ЗМІ. Уряду не лишається нічого іншого, крім як займатися спростуваннями. До того ж, м’яко кажучи,в не зовсім адекватній формі. А в таборі Президента вказують на небажання міністрів говорити правду народу.

Виявляється, кредит дійсно просили й отримали. Але навіщо в такому випадку заперечували таємні переговори? І чи піде після цього такий кредит на користь країні?

Про це «День» спитав у президента Української асоціації економістів-міжнародників Антона Філіпенка. Диверсифікація Україною міжнародного кредитного ринку, на думку експерта, — річ хороша. І додатковий кредит, якщо він буде виданий на нормальних, прийнятих у міжнародній спільноті умовах, нікому не зашкодить. Зовсім інша справа — політичні умови, якщо вони будуть поставлені. Що стосується «нульового варіанта», а також власності колишнього СРСР за кордоном, то це, як упевнений Філіпенко, дуже серйозні додаткові економічні умови — величезні гроші, від яких Україна не може так просто відмовитися.

А чому Росія, яка не сьогодні—завтра має намір секвеструвати свій бюджет, погоджується на цей кредит? Невже її до цього стимулюють ще й нові тіньові схеми, заведені в українську економіку?