Росія за Україну торгується, а Польща – грає у лотерею

Точка зору

Ключовою подією у нашому регіоні на цьому тижні був зовсім не судовий вирок стосовно острова Зміїного чи голосування у Верховній Раді щодо довіри/недовіри уряду Тимошенко. Почесне центральне місце займає оголошення президента Киргизстану Курманбека Бакієва про закриття американської авіабази «Манас» – принаймні, у рейтингу західної преси.

Звичайно, переважна більшість коментаторів на Заході бачила за цією заявою Бакієва привид «кремлівської руки» – хоча б тому, що зробив її президент Киргизії у Москві та й Росія водночас пообіцяла його державі суттєву фінансову підтримку. А тому й поєднати закриття американської військової бази, надважливої для операцій НАТО в Афганістані, з «українським питанням» для них було неважко.

«Хоч президент Дмітрій Мєдвєдєв і заперечив, що закриття бази і надання російської позики пов’язані одне із одним, факти, здається, вказують на протилежне. (…) Відсторонення 1200 американських воєнних, задіяних на базі Манасу – це перемога для Москви», – писала у четвер французька газета Le Monde, додаючи: «Насправді, закриття цієї бази є одним із предметів обміну, що Кремль готується використати під час теперішнього великого торгу із НАТО. Незадоволена перспективою прийняття до Атлантичного Альянсу Грузії та України, зачеплена за живе розміщенням американського протиракетного щита у центральній Європі, Росія хоче натиснути усією своєю вагою на дискусії, що матимуть місце під час мюнхенської конференції з питань безпеки, 6 лютого».

Ще напередодні у Le Monde розглядали цю ситуацію під трохи іншим кутом зору, хоч без згадок про нас і там не обійшлося.

«Щоб переконати Киргизстан, дуже бідну країну, закрити цю базу, Росія обіцяла значну фінансову допомогу. Це – знак, що Москва все краще і краще володіє економічною зброєю, аби досягати своїх цілей. Європейці змогли це зрозуміти під час газової кризи з прозахідною Україною на початку року, якій Москва врешті нав’язала свої правила», – писала газета у середу.

З-поміж причин недружньої до Заходу поведінки Кремля видання вказувало і таку:

«Оголошення Європейським Союзом про початок 7 травня «східного партнерства» із шістьма колишніми радянськими країнами (Україною, Молдавією, Грузією, Азербайджаном, Вірменією і Білоруссю – якщо остання буде демократизуватися) Москву сильно роздратувало».

У британському The Guardian читачам пояснювали приблизно те ж саме, роблячи акцент на тому, що йдеться саме про торг, а не про відкриту війну із Вашингтоном:

«Сьогодні (3 лютого – ред.) аналітики сказали, що Росія не хотіла б, аби ця справа загрожувала її відносинам із Білим Домом Обами. Радше, Москва хотіла використати базу у Киргизстані як предмет торгів у більш широкому стратегічному діалозі – наприклад, щодо майбутнього штатівського протиракетного щита у Європі і членства Грузії й України в НАТО».

Дійти до такого висновку британським журналістам допоміг і російський аналітик Андрєй Ґрозін із московського Інституту дослідження пострадянських країн, який прокоментував ситуацію так: «Власне, Росія і Китай кажуть: «Ми можемо позбутися цієї бази. Це не означає, що ми хочемо це зробити зараз. Ми хочемо співпрацювати». Але у відповідь

Росія хоче поступок (від Вашингтону) щодо протиракетного щита і ніяких запрошень від НАТО для Грузії чи України».

Поміж іншими, те ж саме казав і Корі Уелт із Джорджтаунського Університету, коментуючи цю новину для Washington Times. А ось американський журналіст-фрілансер Джошуа Кусера на шпальтах усе того ж The Guardian запропонував у четвер доволі оригінальну і свіжу перспективу: «Війна між Росією і Грузією минулого літа принесла іще одну жертву: штатівську авіабазу у Киргизстані. (…) Якщо Сполучені Штати не збираються захищати Грузію, то чи будуть вони захищати Азербайджан або Україну або Казахстан? (…) Що Сполучені Штати показали в Грузії, так це те, що врешті-решт Киргизстан може розраховувати тільки на себе».

Саме тому, на думку Кусери, для Бакієва не склало труднощів піти назустріч Росії у питанні бази «Манас».

За розгляд теми відносин між Україною та НАТО узявся ад’юнкт-професор Гарвардського Університету Карл Кайзер на сторінках The International Herald Tribune.Він за допомогою доволі цікавих і подекуди навіть несподіваних (і несподівано знайомих) аргументів взявся обґрунтовувати тезу про те, що Україна ніколи, ні в якому разі і за жодних обставин не повинна стати членом Альянсу. Слово – самому професору: «В Україні немає підтримки членства з боку більшості загального населення; так, у східній частині країни є сильна опозиція. Якщо би керівництво форсувало таке рішення, це загрожувало б глибоким розколом, з потенційно нищівними наслідками для цілісності України», – перший несподівано добре знайомий аргумент, який насправді і не є аргументом, бо «форсувати» таке рішення без згоди народу просто не дозволяє процедура.

«По-друге, усупереч очікуванням наприкінці Холодної війни, загрозлива можливість широкомасштабних традиційних воєнних дій у Європі виникла знову.

Найгіршим можливим сценарієм для НАТО було б, якби Альянс не зміг захистити союзника згідно зі Статтею V через брак політичної волі (навіть зараз більшість людей у деяких країнах НАТО не підтримують ідею війни за центральноєвропейських членів), або з воєнних причин – як це сталося б із Грузією і Україною за теперішніх умов.

Це показало б, що НАТО – «паперовий тигр», і призвело б до втрати основи його надійності і значення», – таким був аргумент другий, політично-фікційний.

«Грузинське і українське членство в НАТО є червоною лінією (для Росії – ред.), що надає їм непомірної ваги. Захід повинен це врахувати, якщо хоче покращити ситуацію у Європі і повернути Росію у якості партнера в світових справах», – аргумент третій, ялтинсько-сферовпливовий. Його автор розширив вже зовсім симптоматичною думкою, що для вирішення проблем України і Грузії необхідний діалог між Заходом і… Росією.

Відстоювати протилежну до цієї точку зору взявся сам президент Польщі Лєх Качинські власною персоною, опублікувавши 5 лютого статтю у Washington Times. Власне кажучи, тема статті виходила далеко за межі роздумувань про євроатлантичні амбіції України, та в ній можна було знайти і такі рядки: «Сьогодні майбутнє і значення Альянсу визначаються його готовністю інтегруватися із такими країнами, як Балканські держави чи Україна та Грузія. Безпека та стабільність у Європі великою мірою залежать від проектування НАТО наступних просторів свободи, миру і демократії».

Про російсько-українські відносини у більш широкому контексті писав Тімоті Ґартон Еш у четверговому The Guardian. Він наполягав на тому, що, якщо Росія вимагає до себе певного ставлення, то так само повинна ставитися і до своїх сусідів:

«Росія намагалася відновити свою домінацію над сусідами як не києм, то палицею – чи посилаючи війська (як минулого серпня у Грузію), чи відключаючи газ (як минулого місяця під час конфлікту з Україною). У цій справі суверенітету, соус до російської гуски має бути таким самим, як і до грузинського чи українського гусака. Держава не може послідовно говорити: ми наполягаємо на повній повазі нашого власного суверенітету, але будемо порушувати суверенітет інших, як тільки вважатимемо за потрібне».

«Не буде жодної європейської закордонної політики якщо не буде європейської політики стосовно Росії. Не буде жодної європейської політики стосовно Росії, якщо у нас не буде європейської енергетичної політики і європейської стратегії для України. (…) Поділена, неефективна і корумпована політична еліта України є її власним нагіршим ворогом, але в той же час і ЄС ще не продемонстрував жодної серйозної політичної волі, аби запропонувати Україні довготривалу перспективу на членство із конкретнішими кроками на цій дорозі»,

– цілком резонно не шкодував автор ані Росію, ані Україну, ані Євросоюз.

Не минає й тижня, аби свою проукраїнську позицію не висловили й автори польського видання Gazeta Wyborcza – мабуть, без цього воно просто не було б самим собою. На цьому тижні статтю під заголовком «Україна повинна стати польським пріоритетом» на шпальтах газети опублікував один із її найбільших українофілів, Марцін Войцєховскі. Розпочав він із того, що процитував дещо із критичних рядків минулотижневої «газової трилогії» (див. попередній огляд), і далі провадив: «Ефект такий, що Україна постає майже як занепала країна, що лише дивом тримається. Росія підкреслює цей образ. Цьому служило загострення газової кризи, легкі до засвоєння, та голослівні звинувачення у крадіжках газу і нагадування світові Владіміром Путіном, що якби не західна підтримка помаранчевої революції, то над Дніпром сьогодні не було б цього балагану.

Напевне, якби не помаранчева революція, в Києві владарював би проросійський Віктор Янукович, Україна була б схожою на Білорусь, не мала б жодних шанісв на інтеграцію із [Європейським] Союзом або НАТО, люди були б позбавлені права на вільні вибори, не було б свободи слова, зате газ тік би до Європи широким потоком.

Таку логіку Європі намагається накинути Москва. Мене не дивує, що вона може здаватись привабливою для Парижу, Берліну чи Риму, для котрих території на схід від Одри – це дикі поля. Але вражає, що такий спосіб мислення падає на сприятливий ґрунт у Польщі».

Свої роздуми автор підвів до образного прикладу та не менш образного висновку: «Під кінець 90-х років і на самому початку ХІХ ст. видавалося, що Україна все більше дрейфує у бік Росії. Попри це президент Алєксандр Кваснєвскі зустрічався з небажаним у світових салонах президентом Леонідом Кучмою. Здавалося, що це не має сенсу, що, може, Кваснєвські просто любить напитися з Кучмою. Але воно виплатилось, бо в час помаранчевої революції польський президент був єдиним західним політиком, що мав ключ до України. Польща не повинна зараз за власним бажанням позбуватися цього ключа, навіть якщо нам здаватиметься, що на деякий час він може не мати користі. (…)

Підтримка України повинна бути як регулярне купування лотерейного білету. Можливо, він завжди буде порожнім. Але якщо їх не купувати, то шанс на виграш впаде до нуля».

На цій позитивній ноті цей огляд можемо і завершити. І побажати навіть не стільки полякам, скільки самим українцям, аби український лотерейнний білет таки виявлявся виграшним якомога частіше – і сподіватися, що ця лотерея колись перетвориться у щось набагато надійніше.

Новини

25 Грудня 2023

Туреччина стала нетто-імпортером сталі вперше з 2015 року

Споживання сталі в Чехії впало до десятирічного мінімуму

В портах Великої Одеси за добу розвантажують майже тисячу вагонів з зерном

Росіяни вкрали 8 млн тонн зерна на окупованих територіях України

Укрнафта запустила нову свердловину глибиною майже 3000 метрів

Автогаз на АЗС подешевшав ще на 40 копійок

Інвестиції в інфраструктуру Дунайських портів становили 100 млн доларів

Ключовий рудний порт Австралії знизив перевалку до 505 млн тонн

Індія збільшує імпорт сталі

Бензин та дизпаливо продовжують дешевшати на заправках

В НБУ бачать можливість для подальшого зниження облікової ставки

Металурги Польщі країни скоротили виробництво сталі на 14,9% 

Українська енергосистема надавала аварійну допомогу Польщі

Польські фермери розблокували один з пунктів пропуску на кордоні з Україною

Україна отримала від Світового банку 1,34 млрд дол допомоги

Перебої в судноплавстві в Червоному морі призвели до подорожчання деяких металів

ВСІ НОВИНИ ⇢