Трагедія Буша

Точка зору

Саме так — «Трагедія Буша» — називається одна з виданих нещодавно в США книжок, в яких робляться спроби підбити перші підсумки епохи сорок третього президента США. ( The Bush Tragedy. Jacob Weisberg. Random House, 2008). Немає сумнівів, що колоритність і суперечливість особи Джорджа Буша-молодшого, значення стилю його правління для історії США і світу, провальна спадщина команди Буша — консервативного загону республіканців, руйнація порівняно стабільного повоєнного світопорядку в 2000—2008 рр., загострення суперництва великих держав та інші особливості періоду президентства Буша — все це ще стане предметом пильного вивчення істориків майбутнього, коли приховані причини стануть документованими наслідками, коли яснішими стануть зміни в загальному балансі сил у світі, втрати і здобутки США у довгостроковій перспективі. Але вже сьогодні можна робити попередні висновки щодо ролі й значення Дж. Буша в початковій стадії ХХІ століття — президента, який сходить зі світової арени як один з найбільших лузерів в історії Сполучених Штатів.

1. БУШ І ФРЕЙДИЗМ

Запропоновано безліч пояснень феномену Дж. Буша і «бушизму» в більш широкому сенсі — як своєрідного явища американського політичного життя. Серед різних теорій — і фрейдистське прочитання біографії сорок третього президента: згаданий вище Вайсберг (до речі, автор збірки комічних «бушизмів»), відштовхуючись від шекспірівської трагедії про короля Генріха ІV та його проблемного сина, детально досліджує історію сім’ї Бушів: якщо предки по батьківській лінії Буша — це старі протестанти з Нової Англії, мовчазні, обережні, помірковані, віддані державній службі, то Вокери, предки Барбари Буш, матері Джорджа — колишні рабовласники, католики з Мериленду, які сколотили багатство на Середньому Заході, задиркуваті й темпераментні нувориші, схильні до поспішних оцінок і прийняття самостійних, не дуже виважених рішень.

Типовим продовжувачем сімейних традицій Бушів став сорок перший президент США, батько Джорджа, який на посадах директора ЦРУ, віце-президента і президента відзначався обережністю і зваженістю у прийнятті рішень. Згадати хоча б його перерваний марш на Багдад у ході операції «Буря в пустелі»: завдяки цьому, незрозумілому для багатьох рішенню Саддам Хусейн залишився при владі й було збережено стабільність авторитарного режиму Ірака.

Натомість син Джордж виявився яскравим генетичним нащадком сімейства Вокерів. Прив’язаність Дж. В. Буша до свого діда Берта Вокера відіграла велику роль у формуванні особистості молодої людини. І хоча молодий Джордж любив свого батька і благоговів перед ним, проте не зміг досягти його інтелектуальних, політичних чи спортивних звершень. Як твердить автор, Джордж вів «легковажне» життя, що примусило його батьків зробити ставку на молодшого брата Джеба, — як продовжувача сімейної політичної долі. І тут сталося справжнє диво: завдяки неабиякій силі волі, за допомогою віри в Бога, Джордж зупинив спроби уподібнитися до свого батька, і пішов слідами Вокерів. Ставши президентом, він створив подобу сім’ї, де Карл Роув (політичний стратег президента) грав роль його молодшого брата, Кондолізза Райс — роль воскреслої сестри Робін, яка померла, коли Джорджу було сім років, а ДікЧейні став новим «батьком». І Вінстон Черчілль та Роналд Рейган — у ролі великих предків.

Разом з тим, автор характеризує свого героя як «недопитливу та інтелектуально ліниву, фундаментально обмежену людину», в якої відсутні будь-які можливості «самонавчання». У розділі «Євангеліє від Джорджа» Вайсберг змальовує релігійну віру Буша — як божественне прозріння без теологічного змісту, задумане як засіб для політичного вжитку. Кажучи іншими словами, — релігійне месіанство, спрямоване на вирішення вузькополітичних цілей.

І хоч би якими штучними здавалися генетично-фрейдистські кліше, маємо унікальний випадок посередності, яка, завдяки силі волі й самонавіяному месіанству, спромоглася зійти на політичний Олімп Сполучених Штатів.

2. БУШ І НЕО- ТА ТЕОКОНИ

Особисті риси Дж. Буша впали на добре зораний грунт: наприкінці ХХ століття в США склалася невелика, але впливова група теологічних консерваторів («теокони») та неоконсервативних інтелектуалів («неокони»), які, завдяки союзу з новообраним президентом Дж. В. Бушем стали відігравати непропорційно велику роль у внутрішньому житті та зовнішній політиці США. Як часто це буває, ультраконсерватори ведуть свій родовід від ліворадикальних молодіжних груп 60-х років, які брали активну участь в русі Мартіна Лютера Кінга за права людини та маніфестаціях проти війни у В’єтнамі. Згодом «революціонери» створили політичний і релігійний союз між консервативними католиками й євангелічними протестантами, який зробив ставку на республіканця Дж. Буша. Один із засновників цього руху Річард Нейгауз, став близьким радником Буша під час кампанії 2000 р. і мав неабиякий вплив на президента в релігійно-культурній сфері.

Ще до приходу Буша до влади теокони виступили з вимогою здійснення релігійної революції проти «безбожного» американського режиму — проти секулярної держави, яку символізували президент Клінтон та ліберальні демократи «лівого» спрямування.

Фактично, в 90-х роках, на фоні фінансового процвітання, яке сьогодні згадують, як «золоту еру Клінтона», в США відбувалася поляризація суспільства, розкол його на дві нації:

— одна — типово секулярна, ліберальна, частково атеїстична, елітна та індивідуалістична, яка захищає права жінок на аборт, право на одностатеві шлюби та узаконену евтаназію (смерть пацієнта на його бажання);

— друга винятково релігійна і популістська, яка полум’яно бореться проти абортів та надання геям таких самих прав, що і звичайним громадянам, виступає проти викладання вчення Дарвіна в школах і за обов’язкове релігійне виховання дітей.

Якщо до першої «нації» належало населення великих міст й університетських центрів на східному і західному узбережжях, яке традиційно підтримує демократів («сині» штати Америки), то до другої «нації» — переважно менш освічене, релігійно-консервативніші мешканці сільських центральних та південних штатів, які голосують здебільшого за республіканців («червоні» штати).

Теокони, які працювали з Дж. Бушем і підтримували його виборчу кампанію, особливо гостро виступали проти ролі судів, як незалежної стримуючої сили, що не давала можливості консерваторам нав’язувати свою волю суспільству. Вони були переконані, що юридична система в США є тиранічною, узурпуючою суверенітет народу, і веде країну до моральної деградації та загрози її існуванню.

За такої драматичної розстановки сил і відбулася в 2000 р. битва Дж. Буша проти А. Гора, битва, остаточний результат якої вирішили голоси трьох суддів Верховного суду США, прихильних до консервативно-республіканського крила.

Стрілки історії США розвернулися в протилежний бік: почалася нова політична ера «бушизму». Ера, позначена безпрецедентними впливами нео- і теоконів у Білому домі. Новообраний президент, слідуючи порадам Р. Нейгауза та його колег, підтримав поправку до конституції США, яка забороняла одностатеві шлюби: ця поправка стала центральною в кампанії за переобрання Буша на другий термін. Президент здійснив тиск з метою обрання консервативних суддів до федеральних судів, а також змінив голову президентської Ради з Біоетики, призначивши головою відомого теокона, що перекреслило перспективи наукового дослідження стовбурових клітин. Почалася кампанія проти теле- та радіостанцій, які транслювали «непристойні програми». Білий дім запровадив щорічні гранти, вартістю два мільярди доларів, для церков та інших релігійних організацій. У 2003 р. Буш підписав закон про часткову заборону абортів, звернувшись до всіх американців з закликом «будувати культуру життя».

Багато громадян США та зарубіжних країн були б здивовані, якби дізналися, що президент найпотужнішої країни в світі приділяє стільки безцінного часу питанням «подружнього» і «нешлюбного» сексу, різним видам цього приємного заняття, визначаючи, що є прийнятним з морально-релігійного погляду, а що має бути заборонено.

Під час виборчих перегонів з католиком-демократом, сенатором Керрі в 2004 р., протестант Буш поводився як правовірніший католик, ніж його суперник, і отримав підтримку католицьких єпископів США. Буш одержав 56% голосів білих католиків (!), у той час як Керрі — 43%. В цілому за Буша проголосували 91% тих, для кого релігійна віра була найважливішим фактором при голосуванні (див. Damon Linker. The Teocons. Doubleday, 2006, p.174).

3. БУШ НА ВІЙНІ

Прийшовши до Білого дому з дуже скромною, поміркованою зовнішньополітичною програмою, в якій він обіцяв виборцям якщо не тихий ізоляціонізм, то аж ніяк не перетворення США на войовничу імперію, Дж. Буш не міг, звичайно, уявити, що станеться з ним та його країною 11 вересня 2001 р.

Історія явила світові одну зі своїх трагічних і неочікуваних гримас. У документальному дослідженні Боба Вудварда «Буш на війні» простежується поведінка президента та його «воєнного кабінету» — віце-президента Д. Чейні, державного секретаря, генерала К. Павела, міністра оборони Д. Рамсфелда, директора ЦРУ Дж. Тенета та радника з питань національної безпеки К. Райс перед лицем безпрецедентного терористичного акту в світовій історії. Спираючись на інтерв’ю з понад сотнею людей, у тому числі на чотирьохгодинну розмову з президентом, цитуючи численні таємні документи Ради національної безпеки США і ЦРУ, автор змальовує широке, майже грандіозне бачення Дж. Бушем перебудови світу. «Я не граю за підручником, я інстинктивний гравець» — підкреслював президент. На сторінках книжки зображено, як, завдяки надзвичайним обставинам, народжується інстинктивно-месіанський військовий лідер, вождь нації, охоплений жадобою помсти, якнайскорішого реваншу за жертви і приниження Америки. «Американський народ хоче бачити великий удар» — сказав Дж. Буш на засіданні РНБ 12 вересня 2001 р. Власне тоді визначалися цілі удару ЗС США: перш за все, це була Аль-Каїда. Але вже тоді з вуст Д. Рамсфелда прозвучало фатальне слово «Ірак». Разом зі своїм заступником Д. Волфовіцем він пропонував обрати Ірак першою мішенню антитерористичної операції (Bob Woodward. Bush at war. Simon and Schuster, 2002, p.49).

Саме тоді в надрах Білого дому народжувалася доктрина Буша щодо широкої антитерористичної війни проти «всіх країн, які підтримують тероризм» — те, що потім було конкретизовано під назвою «вісь зла» — Ірак, Іран, Північна Корея.

Замість того, щоб чітко обмежити рамки законного покарання терористів з Аль-Каїди — операції, широко підтриманої міжнародним співтовариством — Буш сформулював цілі, які далеко виходили поза межі однієї військової операції: він вважав, що почалася цивілізаційна війна за свободу проти сил зла — війна, яку очолили Сполучені Штати і особисто він — обраний Богом лідер.

Тео- і неокони рішуче підтримали цю доктрину, підштовхуючи Буша до справжнього хрестового походу на захист християнських цінностей проти радикального Ісламу. Войовничі теоретики «священної війни» закликали до прийняття Штатами однобічних рішень, без згоди ООН та союзників США щодо серії «випереджуючих» війн (preemptive wars) для повалення ворожих режимів на Близькому Сході, включаючи уряди Іраку, Ірану, Сирії, Лівану, Єгипту та Саудівської Аравії (!). Ці голоси не залишились непочутими господарем Білого дому. На думку історика Тоні Джадта, Сполучені Штати під президентством Буша пережили «есхатологічне бажання зруйнувати міжнародний порядок, перебільшуючи загрози їхній потузі й недооцінюючи ризики своїх безрозсудливих дій».

Так Буш та його команда скоїли найбільшу стратегічну помилку в історії США: почали війну проти Іраку.

Наслідки очевидні: величезні жертви серед мирного населення й військовослужбовців, дестабілізація цілого регіону, втрата довіри до США, зростання антиамериканізму в світі, розкол серед європейських союзників (Німеччина і Франція не підтримали дій США) і, врешті-решт, — падіння ролі й авторитету Сполучених Штатів як найпотужнішої країни світу. Падіння авторитету США особливо помітне в ісламських країнах — в період з 2000 до 2006 р. рейтинг Америки впав в Індонезії з 75 до 30%, в Туреччині з 52 до 12%. Гасло Буша «Війна проти терору» було відкинуто більшістю демократичних політиків США і Європи, як порожні слова, а не реальний стратегічний план забезпечення безпеки Заходу і лідируючої ролі США в світі, який стрімко змінюється. Навіть генерали Дж. Буша вважають термін «війна з терором» контрпродуктивним, таким, що не відповідає дійсності.

Фундаментальна ідея Дж. Буша щодо підтримки просування демократії в світі (democracy promotion), яка стала центральною темою його закордонної політики, також викликала великі суперечки і фактично провалилася. Знавець громадянського суспільства Томас Каротерс зауважив, що автократичні уряди, виступаючи проти підтримки демократії, переконали свої суспільства, що борються не з демократією як такою, а з американським експансіонізмом. Більше того, зазначає дослідник, шкода, що її нанесла адміністрація Буша глобальному іміджу Сполучених Штатів як символу демократії та захисту прав людини, завдяки численним порушенням верховенства закону вдома та поза межами країни, значно послабила легітимність процесу просування демократії (Thomas Carothers, Foreign Affairs, v.85, n.2, march/april 2006, p.56).

4. УРОКИ ДЖ. БУША

…У далекому 1997 р. я потрапив до Х’юстона, у сімейне гніздо Бушів: мав сердечну зустріч з сорок першим президентом США, батьком Джорджа, який вразив мене розкутістю, почуттям гумору й неприхованим інтересом до всього, що діється в Україні (не забув, либонь, свою невдалу промову «Chicken-Kiev speech» у 1991 р). Тоді ж познайомився с Джебом Бушем, який готувався стати губернатором Флориди. Наступного дня полетів до Остіна — столиці штату Техас — де мене приймав молодий і привітний губернатор Штату Дж. В. Буш. Він вручив мені диплом почесного громадянина Техасу, і коли журналісти запитували — що може означати цей диплом, я пояснював, що він дає право безкоштовного пересування в трамваях штату… Губернатор виявився дуже симпатичною людиною з чудовим почуттям гумору і я побажав йому стати наступним президентом США. Легка жартівлива люб’язність гостя на адресу гостинного господаря… Лише недавно я дізнався, що в травні 1998 р. вождь теоконів Нейгауз зустрівся в Остіні з Дж. Бушем: губернатор заявив гостю, що збирається висуватися в 2000 р. на посаду президента США і попросив Нейгауза допомогти встановити зв’язки з авторами і лідерами руху «За життя» і запевнити їх, що він, Буш, поділяє занепокоєння і цілі релігійної правиці. Власне тоді Буш почав засвоювати ази риторики та ідей теоконів.

Оцінюючи уроки Буша, ми не повинні схилятися до спрощених схем і примітивних оцінок, де все поділяється на «біле» і «чорне». Буш, звичайно, не ангел, але і не диявол, як намагаються представити його політичні вороги.

Трагедія Буша полягає в тому, що цей посередній, не обтяжений високою освітою і конструктивними ідеями чоловік («чверть-інтелігент» за інтелектуальною шкалою), опинився не на своєму місці і не в свій час, винесений на вершину влади незбагненною Божою волею; він обійняв найвищу посаду в Америці саме в той період, коли світ входив у смугу драматичних змін і викликів, що їх приносило ХХІ століття; у час, коли звичний і зручний для США світопорядок почав руйнуватися, коли глобалізація породжувала нові проблеми, коли віртуальна фінансова система, складена з доларових мильних бульбашок, наближалася до своєї загибелі (адміністрація Буша сприяла цьому, кинувши країну в боргову яму), час, коли на сцену виходили нові актори, з’явилися нові суперники і вороги Штатів, в тому числі ісламські радикали-смертники.

Саме цей час змін вимагав від лідера Америки особливої мудрості, широкого погляду на складні світові процеси, обережності, раціонального, а не месіансько-інстинктивного, вузькозаідеологізованого підходу до дійсності. Немає сумнівів в особистій порядності, набожності та мужності Буша-людини. Проте є великі сумніви в його компетентності й об’єктивності оцінок на посаді президента наймогутнішої країни світу.

Трагедія Буша полягає не лише в кількості жертв двох воєн —в Іраку та Афганістані, — у величезних втратах серед мирного населення упокорюваних країн і даремних жертвах серед американських військовослужбовців, які, як їхні попередники у В’єтнамі, чи радянські солдати в Афганістані, з честю виконали свій солдатський обов’язок, але зганьбили свої країни завдяки бездарним лідерам.

Можливо, найбільша трагедія Буша в тому, що за роки його правління було підірвано віру в Америку, в «м’яку силу» її демократії, у мрію мільйонів поневолених, бідних, знедолених людей про далеку землю свободи, справедливості й процвітання.

Трагедією Буша стало руйнування ураганом «Катріна» Нью-Орлеану й тисячі жертв серед населення, яке почувалося нікому не потрібним, незахищеним державою.

Перебуваючи в Нью-Орлеані, я вочевидь переконався — якої сили не лише природний, але і соціальний удар нанесено по «американській мрії» громадян, які вірили в справедливість своєї держави. Мені розповіли, що агентство FEMA (відповідник нашого МНС) виявило свою повну безрадність і некомпетентність у критичній ситуації: керував агентством друг Буша Майкл Браун, який до посади головного «рятівника» десять років працював комісаром у Товаристві арабських коней! Ох, ці фатальні кадрові призначення президента, його «любі друзі» та куми…

Гіркою усмішкою прозвучала думка одного американського політолога, що єдиним успіхом (!) Буша-президента стала його програма боротьби зі СНІДом в Африці.

Дж. Буш непогано ставився до України як до «молодої демократії»: саме з його волі Кондолізза Райс напередодні закінчення каденції сорок третього президента США підписала українсько-американську Хартію про стратегічне партнерство. Цінність цього документа засвідчить майбутнє — чи стане Хартія дієвим документом захисту незалежності України, чи перетвориться у випадку суворої перевірки на нічого не вартий папірець.

…Речі зібрано, валізи спаковано, світло на сцені вимкнуто, Білий дім спорожнів. Ця стара будівля потребує капітального ремонту.

Новини

30 Грудня 2023

Vestas поставить вітротурбіни на найбільшу у світі наземну ВЕС у США

Кабмін затвердив перелік зобов’язань для отримання допомоги від ЄС на 50 млрд євро 

29 Грудня 2023

Доходи держбюджету у 2023 році перевищили 1,6 трлн

Держстат покращів оцінку падіння ВВП у минулому році

Вартість імпорту чорних металів до Туреччини збільшилась на 8,9%

Загальний імпорт сталі в США за місяць впав на 8,1% 

Тимчасовим коридором перевезли понад 12 млн тонн вантажів – Зеленський

США продовжують квоти на сталь для ЄС

Енергоатом збільшив дохід від продажу електроенергії на 30%

Шмигаль пообіцяв вчасну виплату зарплат

Порти на Дунаї обробляють 120 тисяч тонн вантажів на добу

Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат наростив чистий збиток у 1,9 раза

У грудні бензин та дизпаливо подешевшали на 3 гривні

Українська енергосистема працює з резервом потужності

Уряд продовжив заборону на експорт газу та енергетичного вугілля

НБУ пом’якшує обмеження для населення та бізнесу

ВСІ НОВИНИ ⇢