Захід проаналізував «божевілля» Путіна й засудив «гойдалки» Тимошенко-Ющенка

Як і минулого тижня, газова тема продовжувала турбувати журналістів на захід від нас настільки, що чекати будь-яких інших згадок про Україну просто не доводилося (якщо не рахувати спортивні новини, світ яких живе своїм життям, незважаючи ні на що). Тож уже втретє поспіль наш огляд стосуватиметься винятково газового конфлікту, і цього разу ми знову зосередимось на західноєвропейській пресі.

Головна риса матеріалів, присвячених проблемі поставок «блакитного палива» – коли вже доходило до аналізів та оцінок конфлікту, негативно сприймалася переважно російська сторона.

Скажімо, опублікована в четвер, 15 січня в The Times колонка Розмарі Райтер містить такі міркування: «Важко сказати, що більш варте зневаги: озлоблена брехня з Кремля чи готовність зголоднілих до газу європейських політиків згуртуватися проти України. Наполягання Росії на тому, що газ є і Україна має лише його перекачати, є чистими розмовами у стилі КГБ. (…) Урочисте вівторкове відкриття кранів, які «Газпром» взагалі не мав закривати, було не більш як пропагандистським трюком».

«Потік газу до Європи відновиться лише тоді, коли Владімір Путін вирішить, що Росія успішно начепила на Україну віслючого хвоста»,

– робить висновок авторка, уточнюючи, що Кремль посилає в бік ЄС лише один чіткий сигнал: «Якщо ви хочете свій газ – руки геть від України».

А у відповідь на намагання Росії переконати європейців у тому, що Україна – ненадійний партнер і що необхідно будувати газопровід в її обхід, пані Райтер радить таке:

«ЄС мав би запропонувати себе в ролі арбітра для досягнення чесної і довготривалої домовленості із Києвом, додаючи, що Україна має в своєму розпорядженні усі газопровідні ресурси, що потрібні Європі».

Осудливим поглядом зміряли наших північно-східних сусідів і журналісти одного з чільних чеських видань Lidove Noviny в статті «Ви всі впадете мордами вниз і принишкнете», що вийшла у світ ще в середу.

Лаконічно нагадавши читачам про російські претензії до України, автор далі писав: «Можливо, ми навіть могли б у це і повірити, якщо б не мали справу з тотально мафіозною структурою, яка керує транзитом газу і його поставками з Росії через Україну, якщо б у Росії була демократична система з своїми механізмами контролю, а не «суверенна демократія», яка є всього лише фасадом. Тому

уся ця акція із припиненням поставок газу може бути всього лише вміло інсценізованим спектаклем Кремля для світу, з трьома основними цілями: перешкодити зближенню України з Європейським Союзом, покарати Київ за грудневу угоду про стратегічне партнерство зі США та проштовхнути дорогий і проблематичний проект газопроводу Nord Stream по дну Балтійського моря».

«Очевидно, цю теорію можна було б назвати плодом хворого антиросійського мозку, якби самі росіяни про це вголос не говорили, і щонайменше впівголоса не натякали б на свою мотивацію», – розмірковував чеський автор.

«Отже, метою росіян не є отримати чесну ціну, а знищити українську економіку, спричинити в Україні фінансовий крах і дестабілізувати темтешню демократію – хоч іноді і хаотичну, але, у порівнянні з Росією, справжню і до певної міри зразкову».

Щодо месиджа, який росіяни посилають у світ, то його автор розшифрував дещо інакше, аніж британська публіцистка: «Вам треба впасти мордами вниз, хлопчики, щоб ви принишкли. Ви, українці, і ви, європейці».

Можна звернути увагу і на те, що де-не-де з’являлися і не менш роздратовані анонімні цитати європейських посадовців. Так, The Guardian 15 січня цитував когось пов’язаного із Європейською Комісією: «Є таке відчуття, що Путін, м’яко кажучи, лицемірний».

Інша британська газета, The Daily Telegraph, опублікувала реакцію ще однієї офіційної особи Євросоюзу на пропозицію Путіна створити у Західній Європі консорціум, що заплатив би за «технічний газ»: «Далі вони попросять нас перекачувати газ і платити за газопроводи».

А ось у ще одній колонці The Times, опублікованій у четвер, попри красномовний заголовок («Газова криза – майстер-клас Путіна, як втратити друзів і відлякати сусідів»), дісталося не тільки Росії, а й Україні. Спершу, щоправда, «під роздачу» потрапив таки «старший брат»:

«Те, як Путін порається з газовим конфліктом – це божевілля. Він знайшов ефективний спосіб перетворити позірну зону впливу Росії на зону країн, які Росії не довіряють або її ненавидять, і нагально шукають способів зменшити свою від неї залежність», – писав Бронуен Меддокс, головний міжнародний оглядач видання.

«І Росія, і Україна не мають рації, насамперед – таки Росія», – висловив свою думку він і далі критикував (іноді – таки не зовсім обґрунтовано) нашу державу: –

«Українські лідери погано провели переговори, настільки загубившись у захопленні своїми власними політичними гойдалками, що не зрозуміли, що трирічної давнини конфлікт знову почав розгорятися. І вони пробували отримати і те, й інше, бажаючи незалежності від Росії, але не бажаючи платити ринкову ціну за газ.

Їм не вдалося спробувати отримати компенсацію, переглянувши оплату за транзит. Вони зіпсули і зробили слабкістю сильну позицію, яку мали як країна-власник газопроводів між найбільшим світовим постачальником і його головними клієнтами».

І все-ж таки закінчив виклад своїх поглядів містер Меддокс черговою критикою поведінки представників Кремля: «Попереджаючи Україну, що «час подарунків минув», він (Путін – ред.) демонструє російську помилку. Ефективніше, ніж ЄС і НАТО, він нагадав Україні, як і іншим колишнім країнам радянського блоку, чому їм потрібно своїх друзів шукати на Заході, а не Сході».

Цікаву статтю з двосторонньою критикою опублікувало ще на самому початку тижня і видання The Guardian, у якій дописувач присудив поразку як Росії, так і Україні: «Політичну і економічну шкоду, що її зазнали обидві конфліктуючі сторони, швидко виправити не вдасться. (…) Десятиденна війна була програшною ситуацією для обох сторін».

«Бізнес «Газпрому» постраждає. Його репутація зруйнована. Непослідовні спроби Європи замінити російський газ іншими постачальниками й типами енергії наберуть сили. Навіть такі проросійські країни, як Болгарія, Сербія, Словаччина та Угорщина спробують вирватися з обіймів «Газпрому».

«Україна також майже нічого не може показати зі своїх здобутків.

Ейфорія від демократичної «помаранчевої революції» 2004 року розвіялася і показала державу, погрузлу в економічній кризі і політичному паралічі. Європейські дипломати скаржаться, що не знають, як розмовляти, маючи справу з Україною».

«У попередніх конфліктах Захід загалом сприймав Росію як погану, а Україну – як хорошу. Цього разу судження є набагато більш кваліфікованими й збалансованими. На погляд Європи, вина лежить на обох. (…) Ніхто не вірить росіянам чи українцям у їхніх заявах».

Невтішний підсумок автор підбив такими словами: «Грузинська війна і український газовий конфлікт, здається, досягнули подібної мети: принесли Росії перемогу і залишили країни-мішені в жахливому економічному стані, з дилемами стосовно безпеки, ускладненими європейським небажанням прийти їм на допомогу.

Такою могла бути мета Путіна – покалічивши Грузію, дискредитувати Україну й президента Ющенка. Можливо, йому це вдалося. Але дорогою ціною для Росії».

Дісталося українцям і у матеріалі, опублікованому 14 січня у газеті The Independent: «Криза, спричинена припиненням поставок російського газу до Європи у конфлікті навколо цін і заборгованості викристалізувала європейське розчарування лідерами київської «Помаранчевої Революції», – писали там.

«Конкуруючі українські лідери, здається, часто не усвідомлюють, як їхня боротьба виглядає для інвесторів, внутрішніх фінансових інститутів і для решти Європи».

Зрештою, навіть дуже обережний чеський міністр промисловості і торгівлі Мартін Ржіман, відмовившись у своєму інтерв’ю для місцевої газети Mlada Fronta Dnes будь-яким чином коментувати розмови про те, що Україна «краде» російський газ, все ж зауважив, що в газовій кризі «точно» винні і українські політики – саме через свої братовбивчі війни: «Однією з причин є боротьба між зацікавленими групами навколо цих двох політичних постатей (Ющенка і Тимошенко – ред.)».

А як же Європа саму себе сприймає у цьому конфлікті? Не в останню чергу – і як мішень російських атак. Наприклад, The Daily Telegraph у середу писав: «Європейські дипломати бояться, що Росія намагається фрагментувати європейську єдність, проводячи перемовини з індивідуальними країнами, яких зачепив газовий конфлікт – наприклад, Німеччиною – а не мати справу з ЄС як з блоком. «Це – частина гри в «розділяй і володарюй», – сказав один європейський дипломат».

The Independent також зауважував, що Росія хоче роз’єднати європейців: «Брюссель стривожений, що зустріч у Москві, запропонована Мєдвєдєвим, може бути спробою розділити блок, що досі був відносно об’єднаним щодо цієї справи».

Ґрунтовніший аналіз цієї проблеми подало францущьке видання Le Figaro ще у вівторок. Почався він із пропозицій: «…Європейцям потрібно збільшити свою здатність до накопичення резервів, об’єднати свої газопроводи і диверсифікувати постачальників. Метою є зробити європейський ринок більш рухомим і позбавити Росію можливості зіштовхувати європейців одне проти одного».

А далі настала черга занепокоєння: «Перекриття російського вентиля, вже декілька днів офіційне, вдаряє по Союзові у той час, коли він видається серйозною вагою на міжнародній арені і намагається посилити свою політичну згуртованість».

«Що гірше – він знову розділяється, цього разу – між щедро наділеним Заходом і Сходом, що тремтить від холоду. Коли йдеться про енергію, «так виглядає, що залізна завіса й далі розділяє Європу надвоє», – пояснює експерт Пьєр Ноель з Європейської Ради Міжнародних Відносин».

Підсумувати цю «європейську» частину можна словами Марціна Войцєховського з Gazeta Wyborcza: «Енергетична криза, яку ми спостерігали минулого тижня – це після наїзду на Грузію в серпні 2008 року, можливо, останній дзвоник для Європи, щоб по-серйозному поставитися до Росії».

Ну і насамкінець, аби таки завершити цей матеріал на веселій ноті, відзначимо, що журналісти британського The Guardian виявили неабияке знання географії і

віднесли Бєлґородську і Ростовську області до України,

причому двічі: у статті Люка Гардінга, що вийшла в середу, 14 січня, та матеріалі того ж автора, написаного разом із Дженні Персівалем, опублікованому на день раніше. У тексті за 14 січня, цю помилку згодом виправили, у в тій, що з’явилася на день раніше, це альтернативне розуміння географії так і залишилося – на радість любителів порпатися в газетних архівах.