Этот день победы Порохом пропах…

За відсутності єдиної зовнішньої політики України кожен з кандидатів у президенти вибудовує свою сепаратну. Віктор Янукович іде у Грецію – наступного тижня він відвідає Афон для традиційного благословення у старців. Юлія Тимошенко збирається у Брюссель на саміт Європейської народної партії – за благословенням у Меркель і Берлусконі.

Очікується, що у листопаді Янукович відвідає США, а Тимошенко, найпевніше, скасує свій візит до Китаю.

Але у п’ятницю Україна нарешті отримала міністра закордонних справ. Ним виявився Петро Порошенко, який ще півроку тому претендував на іншу посаду в уряді – віце-прем'єра.

Щоправда, тоді ніхто достеменно не знав, яким напрямком йому дадуть командувати. Думали, що Порошенко займеться гуманітарними питаннями, але сам він вважав таке формулювання образливим і заявляв, що буде віце-прем'єром з промислової політики. Тепер виявилось щось зовсім третє – Міністерство закордонних справ.

Багато в кого це призначення викликає нерозуміння мотивів Порошенка – навіщо іти на цю посаду за три місяці до виборів?

Насправді він зможе керувати МЗС щонайменше півроку – поки відбудеться інавгурація нового президента, поки він зробить подання на свою кандидатуру і поки парламент за неї проголосує.

Півроку в політиці – це вічність.

Перше, що здобуває Порошенко, – це статус. Тепер він – член уряду. Тепер він у розкладах. Тепер він може голосувати на засіданнях Кабміну. І рано чи пізно від його голосу залежатиме ухвалення потрібного Тимошенко рішення. І тоді настане зірковий час для трейдерських талантів Порошенка.

Окрім того, посада керівника МЗС – для людини з хваткою Порошенка це унікальні знайомства і унікальний досвід. Це можливість бути учасником творення політики. Зрештою, це просто цікава робота. А виборча кампанія викличе підсилений інтерес закордону до України. І чим вище активність, тим більше контактів вибудує Порошенко.

При чому Порошенко приходить в період, коли деякі країни знаходяться на етапі формування нових підходів відносно України – та ж Німеччина або США. Тому Порошенко може доповнити цей ескіз своїми мазками.

І, можливо, головне для Порошенка: призначення міністром – це реабілітація за 2005 рік. А голосування за нього депутатів БЮТ – це фактичне каяття Тимошенко за звинувачення на адресу "групи в смугастих купальниках".

Статус людини з президентської квоти гарантуватиме Порошенку особливу роль у Кабміні та не перетворить у підлеглого Тимошенко.

Можливо, тому регіонали не чинили спротив цьому призначенню. Бо розуміли – ніхто з числа міністрів не може конкурувати з Порошенком за впливовістю. І рано чи пізно наявність Тимошенко і Порошенка на одній галявині виллється у конфлікт. Який так потрібен Януковичу.

Можливо, тому Тимошенко була аж ніяк не в захваті від цієї кандидатурі. При всій зовнішній легкості, призначення не відбулося гладко.

За інформацією "Української правди", Порошенку та його соратнику Миколі Мартиненку довелося чимало понервувати у переговорах з Литвином, щоб все-таки він виніс це питання на голосування. І це той самий Литвин, якого Порошенко рік тому підсадив у крісло спікера.

Зрештою, Порошенко свого домігся. Борги треба повертати – навіть якщо ти голова Верховної Ради.

Призначення Порошенка – це також ознака появи на Банковій Ульянченко та зміни всього стилю роботи секретаріату, який поміняв мову "конфлікту" на мову "торгів". І це черговий доказ, що ніякий надзвичайний стан з метою зриву виборів, яким лякає Тимошенко, неможливий.

Просто в сьогоднішньому секретаріаті не існує людини, яка могла би бути менеджером цього кризового сценарію.

Банкова обрала шлях створення навколо себе кільця гарантів безболісного відходу з посади. І ознака зміни стилю керівництва – в такій ілюстрації: при Балозі, восени 2006 Порошенко так і не дочекався оприлюднення підготовленого указу Ющенка про присвоєння його батьку звання "Героя України". Але він домігся цього при Ульянченко.

Показово було і те, що парламент проголосував лише за кандидатуру Порошенка, хоча на виході там лежать подання про призначення ще чотирьох членів уряду.

Але тільки Порошенко має в руках ресурс, яким він міг стримати регіоналів у блокуванні трибуни. Це – бажання політиків покрасуватися в телевізорі на "5 каналі". Ілюстрацією того, що значить бути в добрих стосунках з Порошенком, може бути згадуваний вже Литвин, якому з початку року дев'ять разів (!) давали прямий ефір на "5 каналі".

Окрім того, парадокс, але тільки Порошенко зміг консолідувати необхідні голоси в "Нашій Україні". За решту міністрів цього не було би.

Стара гвардія націонал-демократів-романтиків розуміла, що краще Порошенко на посаді міністра, ніж ніхто. Нова гвардія бачила в Порошенку можливість комунікатора з урядом. По-суті, він не просто міністр. Він як важковаговик – постпред фракції на рівні Кабміну.

Напевно, не менше за Петра Порошенка його призначенню раділи у керівництві Нацбанку. Їхня давня мрія – позбутися його з посади глави Ради НБУ. І перехід на роботу в МЗС начебто мав би призвести до відставки з посади в Нацбанку.

Але сам Порошенко так не вважає і йти з НБУ він не хоче. Бо посада в Раді Нацбанку – факультативна, і там на громадських засадах працює такий самий міністр, як і він – Микола Оніщук.

Зате точно щасливі завершенню епопеї з МЗС на Михайлівській площі. Півроку обезголовлене Міністерство закордонних справ було в ролі бідного родича.

Бюджет МЗС, значна частина якого витрачається за кордоном і в доларах, зменшився наполовину через падіння курсу гривні. Посольства були змушені продавати автомобілі, економити на бензині, урочистих прийняттях, телефонних дзвінках та навіть папері.

Тепер з приходом прудкого Порошенка дипломати розраховують на покращення матеріального стану. Сподіваються, що він як амбітна людина не дозволить злиднів на підвідомчій території.

Призначення Порошенка має стримати Григорія Немирю, який останні півтора роки спочивав на лаврах фактичного міністра закордонних справ Юлії Тимошенко. І так само Порошенко покладе край практиці, коли дипломатів всупереч протоколу не допускають на двосторонні зустрічі Тимошенко під час її закордонних вояжів.

Без повноцінного міністра МЗС не могло жити нормальним життям. Були неможливі подання на призначення послів України за кордоном. Деякі держави відмовлялися від проведення двосторонніх зустрічей, коли в.о. міністра був Хандогій – з міркувань несиметричності, оскільки їх мав би представляти повноцінний міністр.

Крім того, сьогодні в МЗС вакантна посада одного першого заступника – після від'їзду Юрія Костенка послом в Китай. Без повноцінного міністра, який робить подання кандидатури, ця посада була незаповненою.

Очевидно, тепер місце першого заступника спробує зайняти ставленик Тимошенко – прем’єр вимагатиме, щоб був дотриманий принцип, за яким її люди обійняли посади перших заступників у міністерствах, які очолювали нашоукраїнці.

…На наступному тижні має відбутися перший серйозний захід за участі Порошенка – нарада послів України, акредитованих за кордоном.

Буде на ній присутній і Олег Шамшур, посол України в США, якого Ющенко перед цим подавав до парламенту, але не зміг захистити його кандидатуру. І залишається сподіватися, що у Банкової вистачить такту вибачитися перед професійним дипломатом, який виявився заручником політичних ігор.

Віктор Чивокуня