Половина фінансового ринку України – під іноземцями

Формування українського фондового ринку триває. Зважаючи на його "дитячий" вік, відсутність усталеного законодавства та будь-яких традицій, цей процес є доволі складним і болісним.

 

 

Рух капіталу, стосунки з іноземними гравцями, стандарти професійної діяльності, – далеко не повний перелік проблем, які стоять перед законодавцями та фондовиками.

 

Розуміння складності завдань і шляхів їх реалізації у професійному середовищі, схоже, таки є. Це, зокрема, засвідчив щорічний форум ПФТС, який проходив наприкінці вересня в Алушті.

 

"Економічна правда" вже опублікувала звернення до учасників заходу економіста Ігоря Мітюкова. На черзі – виступ справжнього старожила вітчизняного ринку віце-президента КУА "Кінто" Анатолія Федоренка.

– Свій виступ я хотів би присвятити проблемі інтеграції фондового ринку України у світові ринки капіталів.

Наші можновладці часто оперують поняттям "чорна скринька", коли будь-який термін вживається беззмістовно. У підсумку, кожен розуміє щось своє, тоді як це поняття приховує чимало нюансів. Ви знаєте прислів'я: чорт ховається у деталях. Без розуміння деталей складно сприймати суть того чи іншого явища.

Я спробував розкрити питання інтеграції українського ринку у глобальні фінансові системи через його складові. І виділив шість напрямків такого об'єднання.

Перше. Спрощення ввезення в Україну і вивезення за її межі інвестиційного капіталу.

Друге. Взаємний допуск цінних паперів іноземного емітента на національні ринки. Тобто, на ринок України іноземних паперів та українських – на закордонні ринки.

Третє. Встановлення кореспондентських відносин центральних депозитаріїв з центральними депозитаріями інших країн.

Четверте. Участь іноземного капіталу у формуванні та діяльності системних елементів інституційної інфраструктури ринку цінних паперів України (РЦП).

П'яте. Визначення єдиних стандартів професійної діяльності на інтегрованих РЦП.

Шосте. Допуск професійних учасників-нерезидентів до роботи на національних РЦП.

Зовнішній борг України дорівнює трьом річним бюджетам. Уявляєте, які величезні об'єми валюти ми закачали за ці роки в економіку країни? Коли ми за цими боргами розрахуємося, невідомо, і коли будемо робити інвестиційні накопичення, зрозуміти неможливо.

У найближчі роки нам бракуватиме валюти і можливостей, щоб погасити ці борги. Звісно, ми якось виплутаємося, але це буде нам серйозно псувати настрій.

Яка проблема існує у питанні руху валют через кордон? Вона існує як щодо іноземних, так і щодо українських інвесторів, які виводять гроші за кордон. З вивозу валюти є "глибокі" фахівці, які знають технології, тому не дивно, що через цінні папери у 2008 році з країни пішло 17,5 мільярда доларів.

Цифра дуже велика, але це не пряма інвестиція і не інвестиція у цінні папери. Це просто викуп наших інструментів в іноземних інвесторів за неринковими цінами тільки для того, щоб вивести відповідні обсяги валюти західним учасникам.

Тим не менш, мені здається, що легальний, контрольований рух валюти через кордон – це набагато краще, ніж тіньові схеми, якими всі так прекрасно користуються. Але Нацбанк відмовляється впорядкувати ці процеси, спростити їх та уніфікувати.

Наведу лише один приклад. Тут є представники інституціональних інвесторів – пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії. Вони мають право до 20% коштів вкладати за кордон у цінні папери, які знаходяться в обігу на світових майданчиках.

Щоб купити акції на нью-йоркській біржі, який пекельний шлях слід пройти? Треба спочатку укласти договір купівлі-продажу цінних паперів через брокера – члена нью-йоркської біржі. Без грошей, зауважте, оскільки їх вам вивезти ніхто не дозволить.

Я не розумію, на яких умовах цей брокер погодиться укладати угоду з продавцем якихось цінних паперів з відстрочкою платежу, причому негарантованого, через два місяці після оголошення наміру. Таким чином, угоди Т+3 дні  для цієї ситуації виглядають смішно, тому що буде Т+60 днів.

Потім треба легалізувати договір у консульстві України в Нью-Йорку. Далі – привезти документи в Україну, подати їх в НБУ, який 30 днів розглядатиме їх на предмет видачі разової ліцензії на вивезення валюти на суму, яка зафіксована в угоді.

Після цього уповноважений банк конвертує гривню у валюту і надсилає кошти на рахунок брокера. Той платить за цінні папери, і тут починається найцікавіше.

Оскільки з цією країною у нас немає кореспондентських відносин на рівні центрального депозитарію, то відобразити права власності у реєстрі обліку неможливо. Тобто за кордоном вони будуть враховуватися, а в Україну можна довідку привезти, але це ж не документ.

Тому Нацбанк повинен переглянути свої два положення, які стосуються експортно-імпортних валютних операцій. Я розумію, регулятор боїться, що "сміттєві" акції ганятимуть туди-сюди, виводячи гроші за кордон. Так можна встановити фільтр, який би стосувався тільки паперів першого-другого рівнів лістингу.

Проте, ця проблема не вирішується. Більш того, це не правове і не економічне питання, а політичне, і його найближчим часом ми так і не вирішимо.

Другий момент пов'язаний з допуском цінних паперів іноземних емітентів на фондовий ринок України. Дане питання обговорювалося у ДКЦПФР кілька років тому.

Воно порушувалося справедливо, оскільки закон про цінні папери передбачає, що правила і порядок допуску визначає комісія. А чи раціонально допускати напряму цінні папери іноземних емітентів? У першу чергу, мова йде про російських емітентів.

Виникає питання: а чи потрібний нам такий допуск? У принципі, він мав би бути взаємним, але нам це не дуже цікаво – це все одно, що виставити боксера-легкоатлета на ринг проти Кличка. Обмін явно нееквівалентний.

У нас є взаємна можливість брати участь у приватизації підприємств двох країн. Скажіть, скільки російських підприємств приватизували українські олігархи?

Допуск цінних паперів іноземних емітентів на внутрішні ринки – не надто розповсюдження явище. Вони, як правило, заводяться на національні ринки через інструменти депозитарних розписок. Мене дуже втішив член ДКЦПФР Сергій Бірюк, який у планах на 2010 рік написав "українські депозитарні розписки".

Я цю ідею виношую вже років зо три, пишу в усі інстанції. Чому б нам не мати формального права випускати депозитарні розписки? Якщо хтось хоче завести свої цінні папери на наш ринок, то нехай він зробить це за допомогою традиційного інструмента. Потім подивимося, коли це почне працювати.

Я розумію: поки наш фондовий ринок не надто капіталізований, він нікого не цікавить. Але якщо в Україні все-таки вдасться запустити другий рівень пенсійної реформи, з'являться божевільні гроші! Тільки річний обсяг інвестицій на фондовому ринку, якщо всі будуть охоплені пенсійною системою, складе 23 мільйони гривень.

Якщо поступово охоплювати 2-м рівнем працюючих, починаючи з самої старшої категорії, яка передбачена законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", – з 40-річних, то за 7 років можна буде охопити всіх громадян. І через ці 7 років тільки річний обсяг внесків, які прийдуть для інвестування на фондовий ринок, становитиме 40 мільярдів гривент.

Це – без інвестиційного прибутку, а якщо з урахуванням здійснених накопичень – 50 мільярдів гривень. За десять років – близько 70 мільярдів доларів. Але, судячи з тієї програми, яка у нас розробляється, я до цього прекрасного часу не доживу.

Питання допуску цінних паперів пов'язане ще і з правилами реєстрації. Папери мають відповідати вимогам цієї країни, і повинен бути формальний допуск. Нам вдалося заборонити допуск на ринок України цінних паперів іноземних емітентів.

Акції заводяться через IPO у вигляді депозитарних розписок, і тут повинна застосовуватися така ж вимога, як у Росії. Якщо ви хочете щось розмістити через міжнародні депозитарні розписки за кордоном, ви мусите ввести офіційні папери у лістинг на вітчизняній біржі для публічного розміщення певного відсотка емісії.

Кореспондентські відносини з депозитаріями зараз відсутні. Всеукраїнський депозитарій не має права встановлювати такі взаємини, оскільки він не центральний, хоча найбільший за статусом і обсягом. Однак це нелогічно.

Тепер питання, пов'язане з проникненням іноземного капіталу в інституціональну інфраструктуру фондового та фінансового ринків України.

У нас 33% банків перебувають під прямим контролем іноземного капіталу. Побічно він контролює половину банків та чимало страхових компаній. Багато операторів фондового ринку працюють не прямо, а опосередковано, і теж контролюють ринок.

Це пов'язано з деякими ризиками. Системні інститути нашої фондової системи потрапляють не тільки під вплив, але й під повний контроль іноземців. Я спробував би запровадити певні обмеження, пов'язані з володінням корпоративними правами таких інститутів окремими юридичними і фізичними особами.

У нас для професійних учасників обмеження є, а для домогосподарок немає. Тобто фізична особа може купити будь-яку біржу і депозитарій у повному обсязі. Думаю, не слід фізичним та юридичним особам, які не мають статусу торговця цінними паперами, зосереджувати більше 5% інфраструктурної одиниці в одних руках.

Чи можна допускати професійних учасників безпосередньо на внутрішній ринок? У Європі це дозволено директивно. Там можна з внутрішньою ліцензією, отриманою, наприклад, у Німеччині, працювати на ринку Італії.

Росія теж колись пропонувала зробити внутрішні ліцензії легітимними для інших ринків у межах якогось об'єднаного простору – йшлося про Білорусь, Україну та Казахстан. Я категорично проти цього. Працювати можна, але тільки шляхом створення дочірніх підприємств всередині країни та отримання дозволів.

Які ризики виникають, якщо ми підемо шляхом європейської легалізації нашого внутрішнього ринку? До нас прийдуть 100%, а чи пустять нас? Думаю, якщо це і станеться, то відсоток буде набагато меншим.

НБУ повинен переглянули недалекоглядну політику стосовно руху валюти через кордон в обох напрямках, щоб випускати наших емітентів з обмеженнями не більше 70% за кордон, 30% – публічні розміщення усередині країни. Важливий нюанс: багато учасників мають міжнародні сертифікати, і їх можна легалізувати.

Є серйозна проблема оподаткування доходів нерезидентів. Йдеться про вивезення капіталу, раніше інвестованого у цінні папери. Хто намагався випустити свого клієнта за кордон, думаю, плакав гіркими сльозами, якщо не пішов обхідним шляхом.

В Україні діє конвенція про уникнення подвійного оподаткування. Вона говорить: якщо цим актом передбачене оподаткування доходів від акцій усередині країни, то в Україні ці доходи не обкладаються податком і виводяться у повному обсязі.

Податкові органи з цим згодні, але просять діяти наступним чином: спочатку заплатити податки, потім перевести залишок за кордон, подати документи і підтвердити, що ці доходи були оподатковані всередині країни. Треба привезти пакет цих документів в Україну, і тоді з бюджету вам повернуть гроші.