Хто кому кум у вітчизняній політиці

В українських традиціях кумівство – це набагато більше, ніж просто хрещені батьки дитини. За помаранчевої влади вітчизняна політика просякла непотизмом.

Глава держави опинився у пікантній ситуації: йому на підпис подано Закон «Про засади запобігання та протидії корупції», покликаний, зокрема, завдати удару по кумівству у владі. Але ж це явище стало поширеним саме за Ющенка…

Ст. 6 «Обмеження щодо роботи близьких осіб» забороняє держслужбовцям мати в безпосередньому підпорядкуванні близьких родичів. Якщо родича-підлеглого неможливо перевести на іншу посаду, його треба буде звільнити, утім, «крім випадків, передбачених законодавством, що регулює питання доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування», тобто певне поле для маневру в кумів все ж таки залишається. Також забороняється сприяти родичам «у здійсненні ними підприємницької діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг; сприяти призначенням на посади осіб, які не мають переваг перед іншими кандидатами, неправомірно надавати перевагу фізичним і (або) юридичним особам у зв’язку з підготовкою (виданням) нормативно-правових актів» тощо.

Закон, що набере (якщо набере) чинності 1 січня 2010 року, загрожує порушникам як штрафами та позбавленням волі, так і занесенням до єдиного реєстру чиновників-коруп­ціонерів.

Нагадаємо, років чотири тому парламентський Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією пропонував Раді прий­няти законопроект про заборону непотизму (кумівства), щоб запровадити «запобіжний механізм щодо зловживання державними службовцями особистими стосунками, які сприяють клановості та кулуарності прийняття рішень на державному рівні в інтересах лише невеликої групи людей, пов’язаних родинними або ментальними стосунками». Проте далі цієї пропозиції тоді не пішло. І не факт, що піде зараз, – надто вже просякнута непотизмом вітчизняна політика.

В українських традиціях кум (кума) – це набагато більше, ніж просто хрещений батько (матір) дитини. Утім, із приходом до влади в Україні Віктора Ющенка ця тема набула нового звучання. Звісно ж, і до Віктора Андрійовича політична еліта народ­жувала, хрестила дітей і ріднилася між собою. Однак саме при Ющенкові когорта його кумів прийшла до влади. Більшість із них згодом були усунуті від посад, частина потрапила у немилість. Утім, кумівство, як стверджує Віктор Балога, процвітає в оточенні Віктора Андрійовича і досі.

Куми Ющенка – президент Грузії Михайло Саакашвілі, голова Державної податкової адміністрації Сергій Буряк, два губернатори: Микола Палійчук (Івано-Франківська область) та Олександр Черевко (Чернігівська область), голова Ради НБУ Петро Порошенко і ще понад десяток не менш знаних українських політиків та банкірів.

У кумівстві з президентами, щоправда російськими, перебуває і екс-голова Адміністрації Кучми Віктор Медведчук. Його меншу доньку хрестили Володимир Путін та нинішня перша леді Росії Світлана Мєдвєдєва.

Міністр Юрій Павленко встиг поріднитися одразу з двома президентськими родинами: його синів хрестили і Леонід Кучма, і Катерина Ющенко.

Син одного з власників групи «Приват» Ігоря Коломойського поріднив його з бізнес-партнером Геннадієм Боголюбовим. Останній каже, що він сандак (у євреїв це особа, яка тримає на колінах немовля під час обряду обрізання) синові Коломойського.

Утім, чи не найголовнішим є те, що кумівські стосунки в українській політиці значно вищі за будь-які чвари. Наприклад, у кумах у бютівця Михайла Поживанова один із лідерів Партії регіонів Андрій Клюєв, у Сергія Буряка (БЮТ) – Віталій Хомутинник (ПР), у Давида Жванії (Народна самооборона), за деякими даними, – регіонал Андрій Деркач…

І в цьому, звісно, немає нічого поганого, доки родинні зв’язки не стають павутинням, що перетворює українську політику на кланову та кулуарну.