Чому не об’єдналися Янукович і Тимошенко

Довгі розмови про створення «широкої коаліції» спонукають до оцінки цього явища у більш розлогому контексті. Адже складна боротьба за об’єднання між БЮТ та ПР не є дивиною, вона лише продовжує притаманну нам традицію до вкрай обережних кроків назустріч людям.

Відомо, що президент Кучма мав деяке бажання розігнати Майдан, але боявся, що буде після цього. Боялись і в його оточенні, і у внутрішніх військах. На щастя, кровопролиття не було, так само, як не було його й потім. Нерішучість наших політиків в даному разі має свій зворотній бік.

Там, де в інших країнах жертвують людьми, у нас лише йдуть на моральний тиск. І цей тиск стає таким звичним, що з нього роблять політичну технологію.

Навіщо робити якісь невідворотні кроки, коли можна лише погрожувати, залякувати, тиснути.

Замість імпічментів, коаліцій, силових сценаріїв – лише довгі та виснажливі розмови про їх необхідність.

Для ілюстрації цієї думки згадаймо, як в Україні використовують чотири політичні прийоми, що в інших країнах вже б зробили землетрус, а у нас – лише громадянська тиша та балачки на телешоу.

Силовий сценарій

Коли «орли» міністра внутрішніх справ Цушка ломилися до Генпрокуратури, а «орли» генерала Гелетея захищалися від цього нападу, можна було очікувати громадянської війни. Мабуть, у іншій країні було б саме так. Але, в Україні рух внутрішніх військ на Київ не був сигналом до розпуску ВР, політичних репресій та стадіонів-концтаборів.

Навпаки, рух внутрішніх військ був сигналом для… початку переговорів.

Тобто, не зумівши домовитися одразу, сторони почали махати кулаками, не наважилися врізати один одному та знову продовжили домовлятися. І так весь час.

Розпуск парламенту

У сусідніх країнах може призводити до стрілянини з гармат та кровопролиття. У нас в разі успішного виконання може дискредитувати судову гілку влади та підвищити розцінки на повторне обрання.

У найгіршому випадку указ про розпуск Ради може бути розмножено шляхом його повторного підписання.

Можуть бути такі прикрі випадки, коли поява указу не викликає ніяких наслідків. В такому разі замість визнання тези про недієздатність влади використовується теза про «європейський спосіб ведення переговорів з урахуванням побажань опозиції».

Імпічмент

Винахід американських законодавців, що отримав довге життя на пост-радянських теренах. При близькому знайомстві з цим заокеанським хижаком, стає зрозуміло, що боятися нема чого. Імпічмент – це не звір, а така собі примара, що іноді виникає на нашому політичному небосхилі, але має схильність раптово зникати. В Україні його використовують, так само як і розпуск Ради – не для результату, а для страху.

Наша молода демократія часто-густо апелює до світового досвіду, намагаючись використати його найпривабливіші здобутки.

Явище «імпічменту» – це якраз той випадок, коли світовий досвід є дуже корисним для угамування емоцій та відмови від безперспективних намірів.

З 1997 року розмови про імпічмент для Кучми починали то Лазаренко, то Мороз, то Юлія Тимошенко. Однак, відсутність правових підстав для початку цієї процедури, боротьба між різними частинами опозиції та відсутність закону про тимчасові слідчі комісії перетворювали такі розмови у різновид порожніх балачок.

Ющенка теж кілька разів збиралися валити, але кожного разу не вистачало натхнення для колективних дій. Але ж якою ефективною була сама можливість залякати президента!

Імпічмент є ефективним, коли президент глибоко непопулярний у суспільстві, політична еліта згуртована проти нього та існують чіткі докази порушень з боку глави держави. Якщо цього немає, «імпічмент» перетворюється на засіб ведення передвиборчої кампанії, димову завісу для вирішення інших питань.

«Ширка»

У фахових колах також зустрічається під назвою «широка коаліція» та, як її різновид, «об’єднана коаліція». В майбутньому можна очікувати появи таких гібридів, як «коаліція національної єдності», «коаліція порятунку країни», «коаліція останньої надії».

До цього часу не мала місця на практиці, але активно розробляється на теоретичному рівні. Причому кількість теоретичних розробок ніяк не наближує дослідників до практичного впровадження.

Так само, як у Фонді гарантування внесків, у «ширці» можуть бути як постійні, так і тимчасові учасники. До тимчасових в різні часи потрапляють НУНС (НСНУ) та БЮТ. А от постійний учасник один – Партія регіонів.

Співають своїм виборцям, що будуть вести їх до Росії, а потім ведуть у протилежний бік.

Гнучкість Віктора Януковича дозволяє йому вести переговори з політичними силами зовсім іншого ідейного спрямування. Не вдалося з НУНС, підемо до БЮТ – аби тільки втримати владу та бізнес-активи.

Однак, закон української політики про силу погроз спрацьовує і в цьому разі.

«Наші штаби розгорнуті й активно працюють уже кілька тижнів», — повідомляє депутат Ганна Герман, в той час як Віктор Янукович каже про можливість коаліції із БЮТ. Тож, навіть створення «широкої коаліції» не передбачає гарантією її тривалого існування. Скоріше, цей «аргумент» буде використовуватися як погроза для Ющенка, Яценюка та інших.

Постійне використання погроз має і свої наслідки.

Внаслідок довготривалого способу брехливого ведення справ, у учасників політичного процесу можуть виникати прояви подвоєння особистості. Практично це може виявитися у нерозумінні, в якій коаліції хто з них перебуває, проти кого треба голосувати у найближчий вівторок та навіщо блокувати трибуну.

Також внаслідок вищезгаданих речей можуть розмножуватися самі коаліції. Їх кількість матиме здатність не переходити у якість. Сторонні спостерігачі можуть зіткнутися з труднощами при намаганні порахувати кількість та склад існуючих, потенційних та прогнозованих коаліцій.

Ще складніше буде закордонним друзям, які зовсім махнуть на нас рукою, так і не зрозумівши, що буде завтра.

І найстрашніше, що цього не розуміють самі лідери процесу.