Політична анафема

До інформаційних, газових та інших "воєн", які перманентно ведуться на українській території додалася нова "війна" – релігійна.

Саме так можна охарактеризувати дискусію, яка відбувається сьогодні між православними богословами і публіцистами України та Росії стосовно необхідності зняття анафеми з гетьмана України Івана Мазепи.

"Творчий доробок" з цього питання складає вже не один десяток статей та ґрунтовних досліджень.

При цьому емоції ллються через край. Не випадково митрополит Черкаський і Канівський Української Православної Церкви, що належить до юрисдикції Московського патріархату владика Софроній (Дмитрук) у своїй статті на цю тему наголосив, що "за масштабами суспільного та полемічного резонансу це – соціально значущий феномен".

Якщо ж спробувати знайти "спільний знаменник" дискусії, то можна констатувати, що як прихильники так і опоненти І.Мазепи, як правило, єдині в одному: полеміка щодо анафеми гетьману має відбуватися у церковній чи богословській площинах, а будь-яка політизація цього питання є небажаною та може нашкодити розв’язанню проблеми.

Дозволю собі не погодитися із таким твердженням. По-перше, більшість богословів як УПЦ-МП так і тих православних церков, що не підпорядковуються Московському патріархату погоджуються із неспростовним історичним фактом, що анафемування гетьмана Івана Мазепи було здійснено з ініціативи, а точніше, наказу російського імператора Петра І.

Зокрема у жовтні 1708 року Петро І звернувся із посланням до Патріаршого місцеблюстителя, митрополита Рязанського Степана Яворського в якому містився прямий наказ "прєдать проклятію" українського гетьмана.

Оскільки на той час Російська Православна Церква уже перебувала під безпосереднім "протекторатом" російської влади, цей наказ був негайно виконаний.

Отже, "анафема", це передусім політичний крок, що мав на меті покарати гетьмана Івана Мазепу за його політичну угоду із шведським королем Карлом, спрямовану проти інтересів Росії.

По-друге, впродовж століть не припинялася політизація цього питання. По-іншому й не могло бути, адже гетьман І.Мазепа в історії України був і залишається авторитетним політичним і державним діячем, безкомпромісним борцем за незалежність України від Росії.

А тому, ніхто і ніколи не зможе трактувати анафему як виключно церковне покарання, абстрагуючись при цьому від політичної діяльності гетьмана.

Не виняток сьогодення. Нещодавно МЗС Росії виступило із заявою, у якій різко засудило "політику Києва, спрямовану на реабілітацію гетьмана Івана Мазепи".

Очевидно, що під словом "реабілітація" мається на увазі не лише намір України з нагоди 300-річчя битви під Полтавою спорудити пам’ятник своєму гетьману, а й визнання його непересічної ролі у національному державотворенні та становленні справжньої Української Православної Церкви.

Іншими словами, проблема так званої "анафеми Мазепі" має яскравий політичний характер, а тому не може бути вирішена лише з допомогою богословських дискусій, навіть тоді, коли вони відбуватимуться безпристрасно та враховуватимуть канонічні приписи православної церкви.

Проблему "анафеми" можна й необхідно вирішувати за допомогою політичних і державних важелів.

У зв’язку з цим нагадаю, що у лютому 2008 року, під час зустрічі у Москві з тодішнім патріархом Росії Алексієм ІІ президент України Віктор Ющенко порушував питання щодо "офіційного зняття анафеми з Гетьмана Івана Мазепи".

Цікаво, що коментуючи цей епізод, заступник голови Секретаріату президента Юрій Богуцький наголосив, що "де-факто анафему з Мазепи знято, оскільки починаючи з 1918 року під час служінь ім'я Мазепи не згадується серед прізвищ, що піддані анафемі".

На доказ цих слів була презентована книга спогадів митрополита Антонія у якій міститься розповідь про те, що до нього, як тогочасного митрополита Київського, у 1918 році звернувся глава Української держави Павло Скоропадський з проханням клопотати перед Патріархом Московським і всія Русі Тихоном про скасування анафеми гетьману Івану Мазепі.

Після відповідного звернення він отримав відповідь про засудження РПЦ практики накладення анафем з політичних мотивів, а отже анафема на гетьмана Івана Мазепу вважається скасованою.

Менше інформації про нещодавню московську зустріч прем’єр-міністра Юлії Тимошенко із нинішнім патріархом РПЦ Кірілом. Однак відомо, що після неї керівник відділу зовнішніх відносин УПЦ МП заявив, що "анафема мала політичний характер і не виправдана за релігійними канонами".

Не випадково акцентую увагу на цих зустрічах та їх наслідках, оскільки вони вказують, що настав час вирішувати питання "анафеми" Мазепі не в Москві, а Києві.

Свого часу, зокрема у 1918 році, з ініціативи Дмитра Донцова та за участю керівника Української держави Павла Скоропадського на Софійській площі вперше за 209 років була відслужена панахида за Іваном Мазепою.

У богослужінні взяли участь представники Українського екзархату Московської патріархії, який указом Директорії був перетворений на Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ).

Спільна участь вищого духовного і світського керівництва України у цьому заході засвідчила, що "анафема" гетьману Мазепі втратила будь-яку силу й не може більше вважатися легітимною.

Аналогічний захід мав би відбутися сьогодні, особливо на передодні відзначення 300-річчя битви під Полтавою.

З боку церкви у такому богослужінні могла б взяти участь Українська Православна Церква Київського Патріархату, Священний Синод якої ще у 1992 році ухвалив рішення про скасування незаконної анафеми, накладеної на українського гетьмана Івана Мазепу.

Не виключено, що до такого заходу приєднаються інші християнські конфесії, навіть окремі представники УПЦ-МП, які справедливо вважають Івана Мазепу не лише визначним державним, а й церковним діячем, який чимало зробив для становлення православ’я в Україні.

Що може стати на заваді такому дійству. Як завжди одне – брак політичної волі.