Обама насмішив журналістів і змінив обличчя Америки

Барак Обама ще до виборів обіцяв змінити міжнародне обличчя Сполучених Штатів. Та заледве минуло 100 днів від моменту його інавгурації, як перший в історії темношкірий президент США продемонстрував, що йому, можливо, під силу і набагато більше – змінити обличчя великої політики в цілому.

З певної точки зору, виступ Обами на його першій щорічній зустрічі президента з американськими журналістами цілком можна вважати знаковим. За 16 хвилин своєї промови він невимушено погрався з уявленням громадськості про те, якою має бути харизма політичного лідера, раз у раз провокуючи у залі вибухи нестримного сміху.

Вже від самого початку у непідготованого глядача могло скластися враження, що він помилився передачею і випадково увімкнув свій телевізор на програму із «Камеді Клабом». Адже президент почав з того, що відклав заготовані аркуші з промовою і обіцяв говорити «без обмежень», а одразу після цього по обидві сторони від нього з’явилися телесуфлери, і Обама заговорив: «Доброго вечора. Пауза для сміху».

Такий веселий початок отримав гідне продовження, коли президент привітав присутніх журналістів на «десятиденній річниці своїх перших ста днів» і запевнив їх: «Я не хотів бути тут сьогодні увечері, але знав, що мушу прийти – це просто іще одна проблема, що я успадкував від Джорджа У. Буша».

Легкість та невимушеність, з якими Обама продовжував сипати у публіку жартами, разюче контрастувала не тільки із звичними прес-конференціями чільних політиків, а й з більшістю його власних, наповнених традиційним американським пафосом промов. У той вечір від цього часто важкого пафосу не залишилося й сліду – Обама із помітним задоволенням сміявся і зі своїх соратників, і з самого себе.

Незлим веселим словом Барак Обама згадав, наприклад, свого старшого радника Дейвіда Екслрода.

Американський президент розповів, як одного дня подзвонив йому і сказав, що відчуває – вони удвох можуть «робити чудові речі», а Екслрод відповів: «То давай поїдемо в Айову і узаконимо наші відносини».

До присутнього ж у залі Майкла Стіла, темношкірого голови Республіканського Національного Комітету, Обама звернувся характерним для афроамериканців жаргонним “Wassup?”, супроводжуючи це слівце напівреперським жестом.

Жалкуючи з приводу відсутності у залі Діка Чейні, віце-президента США з часів Буша, замішаного у резонансних «тортурних скандалах», Обама розповів, що той просто дуже зайнятий написанням мемуарів під попереднім заголовком «Як стріляти в друзів та допитувати людей».

Та американський президент зовсім не збирався веселити зал лише за рахунок інших, а виявив і здорове почуття гумору щодо самого себе. Так, говорячи про свої здобутки за перші сто днів президентства, він окремо виділив те, що «жоден президент в історії так швидко не номінував трьох міністрів торгівлі», маючи на увазі серію своїх власних кадрових помилок.

Джаду Ґреґу, другому провальному кандидатові на цю посаду, Обама до того ж з трибуни повідомив, що його візитні картки нарешті готові.

Та, мабуть, вершиною вечора усе ж-таки були анонси Обами про те, якими він бачить свої наступні кроки на посаді президента. Ось – лише деякі із них:

«За другі сто днів ми розробимо, побудуємо і відкриємо бібліотеку, присвячену моїм першим ста дням. Народ, вона буде великою. За наступні сто днів я навчуся обходитися без суфлера, а Джо Байден навчиться ним послуговуватися.

(…)

За наступні сто днів я серйозно замислюсь над тим, аби втратити холоднокровність. Нарешті, я думаю, що мої наступні сто днів будуть настільки вдалими, що я зможу завершити їх за 72 дні – а на 73-й день я відпочиватиму».

На завершення Барак Обама все ж-таки знайшов декілька серйозних слів для журналістів, хоча й тут він не зміг відмовити собі у жартах. Так, нагадавши слова Томаса Джефферсона про те, що він надав би перевагу Америці з газетами і без влади над Америкою з владою і без газет, Обама підкреслив, що у свій час Джефферсон просто ще не міг оцінити усіх переваг третього варіанту – новин на кабельному телебаченні.

Словом, шістнадцятихвилинний виступ американського президента від початку до самого кінця був наповнений легким і абсолютно незлим гумором, і Обама усім своїм виглядом показував, наскільки розкуто себе почуває. Не було помітно жодного натяку на якийсь Дамоклів меч, на те, що лідерство в країні у час серйозної кризи є для нього якимось тягарем. І власне у цьому полягає нове слово Барака Обами у царині політичного дискурсу.

Адже жарти у промовах політичних лідерів – не такі вже й часті гості. Як правило, вони надають перевагу серйозному іміджу, і навіть емоційна складова у них часто присутня лише разом із надривом. До прикладу можна згадати останню велику президентську зустріч із журналістами Владіміра Путіна минулого року – на ній він про свою посаду говорив виключно як про нелегкий обов’язок у складні часи, підкреслюючи, що бути главою держави – не така вже й приємність.

Навіть у Франції, де люди намагаються не підходити без частки гумору до жодної життєвої ситуації, політичні лідери жартують не так вже й часто і не так вже й невимушено. Те ж саме стосується і безпосередності у виступах чільних політиків – вона якщо й з’являється у виступах, то чомусь у більшості випадків є доволі неприємною. Згадаймо хоча б моменти «мордальної» і «вонючої» безпосередності у виступах Віктора Ющенка.

Тож навіть якщо Барак Обама виступатиме з подібними промовами лише раз на рік, під час своєї планової зустрічі з журналістами, це вже буде суттєвим зламом в усталених традиціях. Та в будь-якому випадку, своїм виступом він продемонстрував, як можна спілкуватися зі своїми громадянами у нелегкі часи – адже добре відомо, що посмішка є чи не найкращими антикризовими ліками.

І – що головне – Обама дав американцям привід не насміхатися з нього (як це робив його попередник), а сміятися разом із ним.