УЄФА наблизила Євро-2012 до Німеччини?

Рішення УЄФА про розподіл міст, які прийматимуть Євро-2012, стало для України найбільш неприємною новиною за весь час, що минув відтоді, як країна разом зі своїм західним сусідом Польщею здобула право на проведення футбольної першості континенту.

Ні попередні розмови про можливе проведення фіналу не в Києві через труднощі з демонтажем ТРЦ «Троїцький», ні повідомлення про проблеми з підготовкою у Львові, ні виявлені недоліки в щойно збудованому дніпропетровському стадіоні, ні «зливи» інформації з «джерел» про плани взагалі забрати в України чемпіонат не можуть зрівнятися за ефектом із офіційною ухвалою Асоціації від 13 травня.

Навесні 2007 року, коли було оголошено, що країна на берегах Дніпра проводитиме європейську футбольну першість, українці були задоволені самим цим фактом, що не лише дозволяв очікувати на грандіозне дійство, але й свідчив про певне визнання статусу держави. Те, який тягар бере на себе влада – і футбольна, і «цивільна» – тоді ще мало хто усвідомлював.

А потім претенденти на проведення матчів Євро Київ, Донецьк, Дніпропетровськ і Львів разом із резервними Одесою й Харковом зіткнулися з проблемами.

На усіх рівнях відчувалася загальна неготовність до прийняття такого футбольного свята. Особливо ускладнювали ситуацію політичні чвари, на тлі яких Євро-2012 виглядало явищем з іншого світу. Незважаючи на це, наприкінці минулого року УЄФА остаточно затвердила Україну та Польщу у якості країн, які прийматимуть чемпіонат.

Президент Асоціації Мішель Платіні пояснював такий крок бажанням вплинути на розвиток футбольної індустрії у Східній Європі.

Що ж, ми живемо у часи «політкоректності», коли великі країни по-своєму дбають про малих. А звичка проводити великі спортивні свята там, де цього мало хто очікує, вже стала усталеною. У цьому контексті достатньо згадати чемпіонат світу 1994 року у далеко не футбольних США чи аналогічні змагання 2002 року у не більш футбольних Японії та Кореї. Це чимось нагадує обрання місцем проведення зимової Олімпіади 2014 року субтропічних Сочі.

Однак одночасно в УЄФА давали зрозуміти, що Євро-2012 не обов’язково має завітати в чотири українські міста.

Для цього кожне з них має відповідати високим футбольним та інфраструктурним вимогам.

Перший віце-прем'єр Іван Васюник 6 лютого цього року ще випромінював купу оптимізму: «Гості з УЄФА вперше відчули рівень зацікавленості кожного з шести міст-кандидатів у проведенні Євро-2012. Це − чітка відповідь тим невірам та песимістам, які протягом 2008 року систематично порушували питання щодо неспроможності України виконати свої зобов'язання і бути відповідальним партнером УЄФА».

Що ж, у травні вся Україна отримала можливість ознайомитися з реальним станом оцінок з боку футбольних єврочиновників. Рішення щодо кількості українських міст, що прийматимуть чемпіонат мало ефект холодного душу для вболівальників. Стало зрозумілим, що в цілому не відмовивши Україні у праві приймати чемпіонат, УЄФА залишило за собою можливість скоротити українську участь до мінімуму. Деталі цього рішення є достатньо знущальними для гідності нашої держави.

Як пишуть у звіті УЄФА: «Ретельна перевірка виявила серйозні інфраструктурні недоліки в усіх українських містах (виділено авт.), що претендують на право приймати матчі ЄВРО-2012». Насправді, нічого дивного у цьому немає, бо два останні роки громадськість волала про численні приклади неготовності, але чиновники завжди відповідали у стилі вищенаведеної цитати Васюника. Так, немає доріг, немає готелів; ніхто не знає, коли будуватимуть стадіони, але в усьому іншому – «Все хорошо, прекрасная маркиза, все хорошо».

Далі – гірше. Як відомо, одним з досягнень команди Суркіса вважалося подароване УЄФА право на проведення фіналу саме в Києві. Адже, скажімо, стадіон іншої столиці – Варшави – ще треба збудувати, а наш вже начебто є, і за кількістю глядацьких місць він цілком відповідає вимогам чемпіонату. Отже, можна було зробити висновок, що незважаючи на паритетну участь двох країн, нам все таки дали більше! Якщо так міркувати далі, то фінал Євро-2012 здавався чимось на кшталт «держіспиту» у вступі до ЄС.

І от в УЄФА постановили: «затвердити Київ в якості міста, де проводитимуться матчі групової стадії, матчі чвертьфіналів та один із матчів півфіналу; не затверджувати Київ в якості міста для проведення фіналу ЄВРО-2012. Фінальний матч відбудеться в Києві лише в тому випадку, якщо до 30 листопада 2009 року буде виконано основні умови стосовно стадіону, інфраструктури аеропорту, регіонального транспорту та розміщення».

Отже, Київ не має поки що права проводити фінал. Можливо, він буде у Варшаві. І це незважаючи на титанічну роботу з демонтажу ТРЦ «Троїцький», на війну між Червоненком та Павленком, на величезний обсяг будівельних робіт, що йдуть зараз врешті-решт.

Крім того, чиновники УЄФА більш ніж скептичні щодо участі інших українських міст. Вирішено «поки що не затверджувати/призначати Донецьк, Львів та Харків в якості міст для проведення матчів групової стадії ЄВРО-2012. Містам дано час до 30 листопада 2009 року, щоб виконати умови стосовно стадіонів, інфраструктури аеропортів, регіонального транспорту та розміщення». Отже, маємо ще півроку для впорядкування справ. Львів має за цей час показати прогрес у будівництві стадіону, Донецьк – подбати про вокзал та туристичну привабливість, Харків – полагодити дороги. А так загальна оцінка готовності трохи анекдотична.

Львів має величезну туристичну привабливість та близькість до «Європи», але не має сучасного стадіону. Донецьк та Харків скоро матимуть суперарени, але особливо у першому випадку важко згадати про туристичні можливості.

Але ж ми забуваємо, що чемпіонат – це не просто купа матчів у степах, а свято для нормальних людей. Людей, які звикли до чистих туалетів, нормального ставлення з боку міліції, людських умов проживання та доріг, які не зникають під дощем.

Окрім усього іншого, УЄФА чітко показав «червону картку» двом іншим українським містам, які готувалися до чемпіонату: «не затверджувати/призначати Дніпропетровськ та Одесу в якості міст для проведення матчів та не враховувати їх у якості резервних міст». Водночас двом резервним польським містам – Хожуву й Кракову – залишили їх статус, а відтак, і шанс прийняти матчі Євро замість Львова, Харкова чи Донецька.

Цікаво, чи врахували експерти УЄФА при оцінці одеської готовності наявність унікальної (як для України) траси «Київ–Одеса» та можливості міського порту. І чи взяли до уваги, що в Дніпропетровськ – єдине місто з вище названих, де на цей час вже збудовано сучасний європейський стадіон. Це ж, хай там як, найбільш помітні «плюси» українських міст загалом.

Містами, що з польського боку, вже без сумніву приймуть Євро, УЄФА призначив Варшаву, Гданьськ, Вроцлав та Познань – вони від початку мали в республіці статус «основних». Варшава – столиця, і матчі в ній повинні відбутися обов’язково. А от  три інших міста географічно близькі до Німеччини, в той час як резервні Хожув та Краків – до України. УЄФА ще тримає форс-мажорний варіант переносу усіх матчів з України до Німеччини? Чи просто скорочує шлях до стадіонів ледачим вболівальникам з «Європи»?

Побачимо. Але далеченько буде вболівальникам та журналістам їхати з Гданьська до Харкова чи Донецька.

Тільки-но було оприлюднене рішення УЄФА, як швидко з'явилася реакція уряду. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила: «Як і було попередньо домовлено, ми розраховуємо на те, що міста в Польщі та Україні будуть визначені на паритетній основі і до 30 листопада ще три міста України увійдуть у графік робіт. І 4 міста в Україні і Польщі будуть приймати Євро».

Будемо сподіватися, що уряд справді тримає ситуацію на контролі.

Поки що, крім анекдотичних та неекологічних ідей розташувати вболівальників у наметовому містечку на Трухановому острові чи в готелях Полтави, не видно швидких шляхів виходу з цієї «футбольної» кризи.

Киянам, скажімо, достатньо лише подивитися на Московську площу (район автовокзалу) чи згадати про вокзал Дарницький, «метро на Троєщину» та «на Теремки».

А час вже пішов…