ЄС не визнав Україну «європейською країною»

Установчий саміт «Східного Партнерства» припав на п’яту річницю великого розширення ЄС на Схід. Почасти саме тому, що Євросоюз досі так і не зміг те розширення переварити, цей наступний крок у східному напрямку в порівнянні виглядав дуже й дуже скромно.

Утім, празький саміт 7 травня був досить багатим на події, аби не було потреби блукати у домислах за формулою «що було б, якби…». Як те, що сталося на установчій зустрічі «Східного Партнерства», так і те, чого на ній не сталося, нарешті дало відповіді на запитання, що не давали спати високій європейській публіці.

Так, відсутність на саміті президента Білорусі була для зустрічі хорошим стартом.

Вже трохи складніше трактувати той факт, що білоруську делегацію очолив тамтешній віце-прем’єр Сємашко. Для когось делегування такої не надто відомої навіть у самій Білорусі фігури означало незацікавленість новою програмою ЄС з боку Лукашенка, інші ж відказували, що Сємашко, цілком можливо, буде наступним білоруським прем’єром, отже значення його приїзду не варто применшувати.

А ось стосовно того, що значущість саміту суттєво знижувалася через відсутність у Празі Ґордона Брауна, Хосе Луїса Запатеро та Ніколя Саркозі, яких заміняли їхні міністри закордонних справ, різноголосся бути не могло. Тим паче, що відмовка французького президента (він послався на те, що мусить вислухати доповідь правозахисників і прийняти участь у відзначенні роковин Другої Світової) виглядала, м’яко кажучи, не надто серйозно.

Відсутність Саркозі, однак, можна пояснити не лише його бажанням підірвати східноєвропейську ініціативу ЄС через патологічну нелюбов до, скажімо, України та Грузії. Тлумачити її можна й особливостями його відносин з чеським прем’єром Мірославом Тополанеком: мало того, що Саркозі і так непросто було змиритися з необхідністю передати стерно влади в ЄС Чехії, так Тополанек ще й не приїхав на минулорічний саміт дітища французького президента – «Середземноморського Союзу».

Забігаючи трохи наперед відзначимо, що вже на підсумковій прес-конференції першого саміту «СП»

Тополанек дуже різко відповідав на запитання про те, як він ставиться до відсутності у Празі цілої низки європейських перших осіб.

Спочатку він з явним роздратуванням поіменно перераховував для журналістів довгий список із прем’єрів та президентів, що на саміт таки прибули, додаючи: «Якщо якийсь мій наступник привезе до Праги 17 прем’єрів та 4 президентів, його й спитаєте».

Коли ж схоже запитання повторилося, чех остаточно забув про дипломатичність, нагримавши: «Цими питаннями ви ображаєте усіх учасників. Я вам дивуюся!». Зрештою його емоції можна зрозуміти: «Східне Партнерство» є одним із пріоритетів чеського головування у Євросоюзі, а для самого Тополанека, до того ж, це головування де-факто на цьому саміті й скінчилося.

Була на празькій зустрічі й українська відсутність – через трагедію у Дніпропетровську не змогла приїхати Юлія Тимошенко. Однак вже самий факт, що від України на зустріч був запрошений не лише Віктор Ющенко, а й Юлія Володимирівна, є продовженням доволі давньої тенденції: європейці прагнуть нав’язати контакти з імовірною наступницею Ющенка на посаді глави української держави.

Крім того, запрошення на празький саміт не однієї, а одразу двох найвищих посадових осіб України, могло б також свідчити на користь тих честолюбних українців, котрі вважають, що саме нашій державі європейці відводять роль регіонального лідера у «Східному Партнерстві». Проте ентузіазмові прихильників цієї тези могла трохи зашкодити головна завершальна прес-конференція за участю Тополанека, Баррозу та Солани: на ній ця трійця жодним чином Україну не виділила, і навіть назва нашої держави там не пролунала.

Втім, здається, Україна в особі Віктора Ющенка їхала на перший саміт «СП» зовсім не за регіональним лідерством. Як напередодні саміту, так і в самій Празі при спілкуванні з журналістами, Президент України переймався насамперед тим, аби нас часом не обдурили і не підсунули у вигляді «Східного Партнерства» дешевий замінник перспективи членства в ЄС. Те ж саме турбувало й більшість вітчизняних аналітиків.

Тому й безпосередній порядок денний зустрічі в Празі в результаті привертає набагато менше уваги, аніж навіть натяки на те, яким же насправді є стан справ у цьому питанні – не кажучи вже про прямі висловлювання наших європейських партнерів.

З цієї точки зору найважливішою для вивчення є, безсумнівно, підсумкова декларація учасників саміту – надто, якщо врахувати усі дискусії, що супроводжували її підготовку. Підписана учасниками остаточна версія тексту, слід визнати, якогось особливого удару по туманній євроінтеграційній перспективі України не завдає.

Так, з тексту нікуди не зник пункт, згідно з яким програма «Східного Партнерства» повинна сприяти «політичній асоціації» між ЄС та його шістьма східноєвропейськими партнерами, хоча подейкують, що деякі європейські лідери не хотіли бачити в декларації такого «прочленського» формулювання. Залишилося в документі й твердження, що «СП» розвиватиметься «без шкоди» для євроінтеграційних прагнень зацікавлених країн.

Щоправда, впадає в око, що шістьох учасників програми у тексті жодного разу не названо «європейськими країнами». Проти такої назви буцімто активно протестувала Анґела Меркель, яка вбачала у ній посилання на 49 статтю установчого договору ЄС, згідно з якою усі «європейські країни» можуть претендувати на членство в Євросоюзі.

Остаточний текст декларації визначає Україну, Білорусь, Грузію, Вірменію, Азербайджан та Молдову виключно як «Східноєвропейських Партнерів».

Однак вважати цю обставину загрозливою, либонь, не зможуть навіть найбільш стурбовані із українських членоманів. Тим більше, що на завершальній прес-конференції їх поспішив заспокоїти Мірек Тополанек.

«Було ясно сказано, що «Східне Партнерство» є паралельним проектом, який жодним чином не перешкоджає амбіціям окремих країн продовжувати дискусію (щодо членства – ред.) і свій європейський шлях.

Це не проект, який має замінити чи стерти їхнє бажання стати членами», – наголосив він, назвавши такий підхід «наріжним каменем» програми.

Отже, як мінімум формально Україна залишилася «при своїх». «СП» більш-менш успішно стартував, і тепер на нас чекає цікаве майбутнє у складі цього проекту. Однією з найбільших інтриг залишається конкретна реакція РФ – російська журналістка на тій самій прес-конференції вже встигла попередити, що її держава застосовуватиме до учасників «Партнерства» «певні механізми тиску». Так що все тільки починається…