Підземна «прем’єра»

Відкриття «сезону» шахтарських страйків проти затримки виплат заробітної плати, про що попереджали лідери гірняцьких профспілок, не забарилося. Своєрідна підземна «прем’єра» відбулася у виробках шахти «Чайкіно» в Макіївці, де після закінчення зміни гірники відмовилися підніматися на поверхню до повного погашення їм заборгованості із зарплати. Усього у підземній акції протесту беруть участь 11 прохідників, які втомилися чекати виплати заробітку вже більше трьох місяців.

Уряд, що бреше

Стан добровільних заручників підземелля періодично перевіряє медсестра підземного медичного пункту шахти, з поверхні їм доставляють воду та їжу, а спеціалісти Держгірпромнагляду постійно стежать за провітрюванням виробки. Вимоги страйкарів залишаються незмінними — вони вийдуть на–гора тільки після повного погашення заборгованості із зарплати. Загалом працівникам Макіївського шахтобудівельного управління заборгували більше трьох мільйонів гривень ще за січень, лютий та березень. «Людей зрозуміти можна, бо до шахтобудівельних організацій досі так і не надійшли кошти для виплати заборгованості із зарплати, — каже голова Донецької шахтобудівельної організації територіального управління Профспілки працівників вугільної промисловості Володимир Лащенко. — Обіцяних ще місяць тому грошей, виділених зі Стабілізаційного фонду держбюджету на погашення заборгованості із зарплати шахтобудівельним підприємствам у розмірі 24 мільйони гривень, тут уже втомилися чекати. Тому підземний протест став відповіддю шахтобудівельників керівникам країни та вугільної галузі, які забрехалися: вони не могли не знати, що борги перед ними не погашені».

Макіївських шахтобудівельників мають намір підтримати й колеги з Шахтарська, які, протестуючи проти заборгованості з зарплат, збираються пікетувати приміщення міської ради. До такої акції планують вдаватися також працівники тресту «Доншахтобудмонтаж», обравши місцем пікету площу перед Донецькою облдержадміністрацією.

Так само досить непростою залишається ситуація і в шахтарських колективах Донеччини, де, м’яко кажучи, були дуже здивовані недавніми публічними заявами Прем’єр–міністра України Юлії Тимошенко про відсутність боргів перед гірниками. Адже на початок квітня загальний борг лише гірникам Донецької області становив більше 500 мільйонів гривень. Наприклад, працівникам ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» тільки за лютий поточного року заборгували 53 мільйони гривень. У письмовому зверненні до Прем’єр–міністра лідери Донецької територіальної організації Профспілки працівників вугільної промисловості вкотре попереджують, що гірники державного підприємства вже практично готові розпочинати акції протесту.

Держпідтримка… звуком

Шахти ДП «Дзержинськ­вугілля», де гірники теж потерпають від затримок із виплатою заробітку, взагалі опинилися за крок від зупинки виробництва. «Ситуація в нас на межі соціального вибуху, — підтверджує голова Дзержинської територіальної організації ППВП Василь Щербань. — Розпочався квітень, а люди досі не отримали зарплату чи хоча б її частину за лютий. Причому перспектив виплати заробітку — жодних. Бюджетних коштів за статтею «держпідтримка на собівартість» до нашого об’єднання не надійшло ні копійки, а власних грошей від реалізації вугільної продукції після різкого падіння цін на вугілля втричі ледве–ледве вистачає на половину місячного фонду оплати праці».

Профспілкові лідери згадують, що під загрозою загальноукраїнської акції протесту гірників, оголошеної на 25 березня, в Мінвуглепромі та Кабміні таки знайшли можливість віддати гірникам зарплату за січень. Однак соціальну напругу вдалося зняти лише на якийсь час.

Головними причинами важкої ситуації у вугільних колективах Донеччини місцеві керівники і пересічні шахтарі називають недостатнє фінансування з державного бюджету, а також нестачу коштів, які надходять на шахти від реалізації вугілля. Бо, не секрет, падіння попиту на паливо (особливо «підвели» металурги) призвело до того, що на тутешніх шахтах спершу накопичували паливо на складах, а потім навіть змушені були зменшувати темпи вуглевидобутку. Само собою, це не могло не позначитися на спроможності вугільних підприємств, багато з яких «на ладан дишуть», виживати за нинішніх кризових умов.