Недружні кроки дружньої держави

Після неоднозначного вердикту Міжнародного суду ООН щодо юридичного статусу острова Зміїний, згідно з яким Україна втратила значну частину спірних територій, українсько-румунські стосунки отримали нове забарвлення – шпигунське.

На початку березня без пояснення причин з Румунії були вислані два українські військові дипломати. Такий крок офіційного Бухареста став наслідком скандалу, пов’язаного з арештом румунського офіцера та громадянина Болгарії за підозрою в проведенні шпигунської діяльності та зборі інформації, що становить національну таємницю, на користь третьої держави.

В українському зовнішньополітичному відомстві дану ситуацію вважають за краще не коментувати, оскільки, за словами речника МЗС України Кирилича, "як правило, такі моменти, такі дії не коментуються офіційними факторами, вони жваво обговорюються в мас-медіа".

Румунський МЗС також зберігає мовчанку, однак в ЗМІ, насамперед румунських, українського військового дипломата звинувачують у шпіонажі на користь Росії.

За словами Кирилича, питання висилання дипломатів не є рідкісним випадком. Тим не менш екс-керівник СБУ та ГУР Міністерства оборони Смєшко вважає, що висилка українських військових дипломатів з Румунії є надзвичайною мірою у відносинах двох держав та їх спецслужб, яка має великі наслідки для іміджу держави та двосторонніх відносин країн.

За його словами, в подібних випадках передбачається використання певних неофіційних каналів, без залучення уваги міжнародного співтовариства та ЗМІ, а коли до цього залучаються ЗМІ, це може свідчити про те, що порушені нормальні партнерські відносини, в першу чергу, між спецслужбами держав, або це дійсно багатоходова комбінація з певними серйозними наслідками для двосторонніх відносин на міждержавному рівні.

Смєшко також зазначив, що протягом його багаторічної діяльності були випадки висилки з України дипломатів з різних країн, але це відбувалося у відповідному конфіденційному режимі, без залучення ЗМІ та ніколи не отримувало розголосу на міжнародному рівні.

Варто зазначити, що це не перший прецедент висилки українських військових аташе з країни перебування, але у попередніх випадках інциденти не набували широкого розголосу, а військових дипломатів не просили залишити країну перебування протягом 24 годин.

На думку народного депутата, члена парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Скибінецького, Румунія могла вирішити питання більш дружньо по відношенню до України.

Він вважає, що "у Румунії було два варіанти поведінки. Одна справа, якби запросили до МЗС когось з посольства і сказали: "Заберіть подалі цього товариша й тихо. Це люб’язний варіант двосторонніх відносин. Інший варіант – пустити інформацію в пресу, скасувати візити президента Румунії в Україну, підняти галас. Це політичне рішення, спрямоване на створення скандалу. Румунія пішла таким шляхом".

Як зазначають експерти, у світовій практиці міжнародних відносин загальновизнаною є норма, відповідно до якої затримання розвідників та агентів здійснюється на конфіденційному рівні. Якщо ж шпигунський інцидент набуває публічного характеру з демонстрацією оперативного відео на телебаченні та широким висвітленням у ЗМІ, то відбувається це за прямою вказівкою політиків.

Подібні рішення приймаються для того, щоб створити перед електоратом імідж жорсткого лідера держави та підвищити свій рейтинг напередодні виборів, а також для того, щоб дискредитувати в очах своїх виборців країну, яку представляє розвідник з дипломатичним паспортом.

Таку думку висловив екс-керівник румунської військової розвідки Маргарит, який вважає, що даний інцидент є спробою дискредитації України перед НАТО. Йому вторить і колишній керівник Управління військової інформації Генштабу Румунії, наголошуючи, що багато хто не бажає бачити Україну в структурі Північноатлантичного альянсу.

Українська сторона однією з причин виникнення шпигунського скандалу також називає спробу Румунії дестабілізувати відносини між Україною та НАТО. Зокрема, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Кулик зазначає, що мета Румунії – створити перед НАТО і країнами ЄС образ України як держави, яка веде шпигунську діяльність проти країни-члена НАТО.

Крім того, за словами Кулика, все це пов’язано ще й із забезпеченням економічних інтересів в зоні Дунаю. Зараз румуни ведуть роботи зі створення 10 портів та переходів по ходу каналу Дунай-Чорне море, поглиблюють його, незважаючи на міжнародні екологічні норми.

В той же час Україні пред’являються претензії про порушення при облаштуванні вітчизняного каналу міжнародних конвенцій та намагаються через ООН заборонити по ньому судноплавство.

Реакція румун очевидна, адже український судновий хід в гирлі Бистре створює вагому конкуренцію румунським каналам, а це втрата не лише монопольного права на транзит вантажів в Дунайському басейні, а й потужних потоків грошей до бюджету.

Намагаючись позбутися конкурентів в особі України, Бухарест посилює тиск на міжнародні організації, погрожуючи Україні черговим Міжнародним судом. Зважаючи на перемогу в питанні по острову Зміїний, можна припустити, що румунська сторона докладе максимум зусиль, щоб вирішити це питання на свою користь.

Існує й інша версія інциденту з військовими дипломатами. Восени цього року в Румунії мають відбутися президентські вибори, а шпигунський скандал може бути використаний чинним президентом Бесеску, який, до речі, буквально напередодні даного інциденту скасував намічений на кінець лютого візит до України, для підняття свого рейтингу та створення іміджу борця із зовнішнім ворогом.

На хвилі позитивного для румун рішення Міжнародного суду по острову Зміїний та на фоні політичної кризи, яка робить Україну слабкою та вразливою, остання може виступити зручною мішенню.

Підтвердженням цього є опублікована останніми днями в румунських ЗМІ заява колишнього голови Служби зовнішньої інформації Румунії Талпеша про те, що один з високопоставлених чиновників в НАТО в розмові з ним зізнався, що до Північноатлантичного альянсу може увійти частина України зі столицею у Львові, маючи на увазі поділ останньої на західну та східну частини.

Зважаючи на те, що Талпеш, який донедавна був радником Бесеску з національної безпеки, вважається впливовою людиною, яка звикла зважувати свої слова, Україні варто бути насторожі. Адже припускається, що "злив" інформації в ЗМІ не є випадковим.

Цілком ймовірно, що зазначена "високопоставлена особа з НАТО" свідомо дала дозвіл на оприлюднення приватної розмови, що, по суті, являє собою певне попередження офіційному Києву, яке може означати, що Україна, опинившись в центрі шпигунського скандалу, повела себе, з точки зору Північноатлантичного альянсу, неналежним чином для країни-кандидата.

Крім того, вперше, з боку країни-члена НАТО, висловлено припущення про можливий поділ України. За словами молдовського політолога Стана, "міжнародне співтовариство в особі Заходу цілковито відвело Україні роль не просто "лузера", але ще й жертви. Процес розпаду України відбуватиметься за тим само принципом, що й розпад СРСР та Югославії, оскільки Київ сам дозволив поставити під сумнів кордони, які дісталися йому у спадок від Радянського Союзу".

Політолог також зазначив, що Румунія не має наміру обмежувати свої інтереси островом Зміїний, про що свідчить поведінка офіційного Бухареста, який, з одного боку, запевняє Україну в підтримці її інтеграції до ЄС та НАТО, а з іншого, намагається втручатися в її внутрішні справи.

Не так давно один із депутатів Європарламенту від Румунії зареєстрував проект про преференції для румунських національних меншин, аж до створення національно-культурної автономії.

В ЗМІ промайнула інформація про те, що Бесеску, намагаючись виступити збирачем земель румунських, заявив про невизнання кордонів, встановлених пактом Молотова-Ріббентропа, відповідно до якого Румунія втратила частину своєї території – Бессарабію та Північну Буковину.

І хоча Огризко напередодні своєї відставки встиг спростувати скандальне висловлювання румунського президента, тим не менш ідея "Великої Румунії" міцно сидить в голові румунської правлячої верхівки.

Використовуючи метод "маленьких кроків", Бухарест втілює в життя свої плани, роздаючи мешканцям Буковини та Одеської області румунські паспорти, намагаючись інтегрувати ці території не лише в економічному та культурному плані, а й в політичному.

Румунська меншина в Україні користується набагато більшими правами, ніж українська в Румунії. Лише в Чернівецькій області діє близько 140 шкіл та дитячих садків з румунською мовою викладання, видаються друковані видання, здійснюється теле- та радіотрансляція румунською мовою, громадяни України навчаються на пільгових умовах в румунських вищих навчальних закладах.

За даними перепису населення 2001 року, більше половини українських румун не володіють державною мовою. Минулого року випускники шкіл з румунською мовою викладання показали найгірші результати незалежного тестування через погане знання української мови.

Тим не менш, з боку Бухареста регулярно лунають закиди щодо звинувачення держави в порушенні прав громадян України румунського походження та ведеться відверта антиукраїнська пропаганда.

При цьому Румунія докладає всіх зусиль, щоб молдавани, що мешкають в Україні, також вважалися румунами, адже, якщо в окремому регіоні 20% населення складає певну національну меншину, це дає підстави вимагати створення національно-культурної автономії.

Таким чином, поки українська влада намагається витіснити з українського інформаційного простору російські телевізійні канали та скоротити кількість російськомовних учбових закладів, на території України ведеться наполеглива та цілеспрямована робота по створенню румунського інформаційно-культурного простору, який давно вже вийшов за межі державних кордонів Румунії та набув політичного окрасу.

Стосунки України та Румунії переживають непрості часи. В цій ситуації шанси України, яку накрила хвиля внутрішньополітичної кризи, та української дипломатії дати адекватну відповідь Бухаресту оцінюються аналітиками як низькі.

Більш того, приклад відносин між Румунією та Україною демонструє, що можливий вступ останньої до НАТО не гарантуватиме безпеки та територіальної цілісності держави, а навпаки створюватиме додаткові ризики, аж до перерозподілу територій.

Відтак, Україна повинна виходити з того, щоб національні інтереси держави не стали розмінною монетою в прагненні до євроатлантичної інтеграції, а її зовнішня політика стала більш жорсткою.