Подробнее Запомнить город


Таке шахтарське життя

13.02.09 Голос України
размер текста:

Шахта з символічною назвою «Україна» державного підприємства «Селидіввугілля» відома з двох причин. По-перше, це вугільне підприємство, де перед входом височить не пам’ятник Леніну чи Марксу, а скульптура Богдана Хмельницького на коні — ну майже як у столиці. По-друге, сумної слави шахта зажила в 2002-му, коли велика аварія забрала життя 35 робітників. Кілька років пішло на відновлення виробництва, ситуація начебто стабілізувалася, на шахті заговорили про непогану перспективу. Сьогодні всі розмови зосереджено головним чином навколо грошей. Перше питання — коли буде зарплата? І друге: як виплачувати кредити? Чотири з п’яти робітників брали позики в банках.

Кілька місяців тому парламент прийняв Закон «Про підвищення престижності шахтарської праці». На цей закон на Донбасі чекали давно. Чи відчули пересічні гірники якісь зміни? Як вони почуваються в теперішній ситуації? Як живуть сім’ї вугільників? Із цими запитаннями я й приїхала на «Україну».

«Колись мене батьки возили щороку на море, а я собі цього дозволити не можу»

Перша ознака престижності — моральна підтримка. У серпні цього року на шахті врочисто відкрито музей. На стендах — портрети передовиків, архівні фото і документи. В Українську шахту називають годувальницею: тут працює 80 відсотків працездатного населення міста. 85 відсотків міського бюджету забезпечується за рахунок вугілля — шахти й збагачувальної фабрики. «Є традиція: перед тим, як робітники влаштовуються на шахту, вони приходять до музею, — розповідає автор експозиції, редактор багатотиражної газети Наталія Ткачова. — Сюди ж приводимо дітей, щоб вони бачили, як працюють їхні батьки, дідусі, бабусі. Пишатися є чим: наприклад, свого часу гриміла дільниця Григорія Сидоренка. Другої такої не було, з-за кордону приїздили переймати досвід. Бригадир наскрізної бригади цієї дільниці Микола Смашной — Герой Соціалістичної Праці».

Заступник начальника дільниці №3 Сергій Марін на запитання, наскільки престижною є шахтарська праця, замислюється:

— Кожен сподівається, що, можливо, до шахтарів повернуться обличчям. Мій тесть працював ще за часів Сталіна. Тоді говорили, що шахти — це другий фронт. Можна по-різному оцінювати, яке життя тоді було і яке — зараз. Але те, що вибійник міг купити дружині шубу, а собі — «Победу», — це правда. Мої батьки мене возили щороку на море. А я собі зі своєю сім’єю цього дозволити не можу. Візьмемо не такі далекі часи: років двадцять тому, коли донька була маленькою, а жінка сиділа в декреті, я був єдиним годувальником. Працював на шахті, і нам вистачало. Коли на базарі з’являлася перша суниця, ми просто йшли й купували її, не рахували копійки. А зараз у тих, хто відпрацював два і більше десятків років, образ багато в душі...

Поки що замість підвищення престижності своєї праці шахтарі відчувають погіршення умов життя. Ціни зросли, зарплату виплачують частинами. Хоча, порівнюючи себе із працівниками закритих підприємств, гірники воліють не нарікати на долю. Проте всі надії — лише на державу: без бюджетної підтримки шахта не виживе. Цього року заплановано видобути 310 тисяч тонн палива. У роботі нині одна лава, після її відпрацювання планується ввести ще одну. Оснащають із великими труднощами, всі матеріали — не нові, а повторного використання. Тут видобувають вугілля енергетичних марок. Попит на електроенергію падає, і «чорне золото» в таких обсягах уже не потрібне. До того ж за свої гроші шахта не може готувати нові виробки, а труднощі з бюджетом відомі. Перспектива виглядає не дуже райдужною.

Всі гроші витрачаються на комунальні послуги та продукти

Тетяна Іванова працювала в лікарні, коли на шахті загинув її чоловік. На руках залишилися двоє дітей-школярів. «Моя зарплата була дуже маленькою, а гроші, які виплатили у зв’язку зі смертю чоловіка, боялася витрачати, це ж на майбутнє дітей, — розповідає жінка. — На момент аварії на шахті були борги у зарплаті. Тільки після аварії гроші виплатили. А коли підросли діти, я попросилася на «Україну».

Тетяна працює лампівницею — видає ліхтарі та саморятівники гірникам, які спускаються під землю. «Кожен іде і думає повернутися, щоб його Бог уберіг», — каже моя співрозмовниця. Для жінки в Українську працювати на шахті — велика удача: робочих місць для прекрасної статі в місті небагато. На двох дітей (син — студент, донька закінчила медичне училище) вдова отримує 300 гривень пенсії. Син навчається за контрактом: за законом, діти загиблих шахтарів мають переважне право вступу на бюджет, але лише за гірничими спеціальностями. Чи багато дітей захочуть пов’язати життя з шахтою, де загинув їхній батько? Тетянина донька нещодавно народила дитину, зараз живе із мамою.

«Антикризовий» бюджет сім’ї дуже й дуже скромний. «У першу чергу платимо за комунальні послуги. Потім — продукти. Одяг — це в останню чергу, — пояснює Тетяна. — Є свій город, вирощуємо картоплю, цибулю, буряк. Якщо на шахті відправлять у неоплачувану відпустку — що ж, підемо найматися, може, на ринку торгуватимемо. Але сподіваємося, до цього не дійде».

У шахтарських селищах побоюються, що важкі часи без зарплати повернуться, і не знають, чи отримають гроші завтра.

Тут дуже добре пам’ятають про часи, коли на підприємстві видавали по 20-30 гривень у рахунок зарплати. Решта накопичувалася як борг. Щоправда, гірники «України» мали «привілей»: могли в рахунок зарплати пообідати в шахтній їдальні. Робітники розповідали, що брали в пакети пиріжки і несли додому. Перед початком зміни можна було спостерігати таку картину: дружина приходить разом із чоловіком, чоловік отримує в буфеті їжу і віддає жінці, бо вдома треба годувати дітей. Сам же спускається під землю голодний.

«Мій чоловік був уже пенсіонером, але продовжував працювати в шахті, — згадує ще одна вдова загиблого Лідія Новикова. — На його пенсію ми і жили. Було, попросить: мовляв, спечи пиріжків та побільше поклади. Зі мною, каже, хлопчина працює, він на «тормозок» бере лише шматок хліба і смажений кабачок. І все».

«Я на кабачки дивитися не можу, — підхоплює Тетяна Іванова. — Наша сім’я харчувалася ними кілька років. Кабачки смажені, кабачки солоні, оладки із кабачків, рагу... Виручали тоді вісім соток городу. А ще вставала о четвертій ранку, щоб дітям хліба до сніданку спекти. Купувати не було за що, якщо брали хлібину, то одразу ділили на частини: розділили, з’їли — і все».

Школярі мріють стати боксерами, а не шахтарями

Найстаріша будівля в місті — школа № 12. Розрахована вона на 880 дітей, а навчається всього близько 500. Школа справляє приємне враження своєю охайністю і простором. У ході бліцопитування кількох третьокласників виявилося, що в кожного з них батько працює на шахті. А на запитання: «Ким ти хочеш стати, коли виростеш?» — хлопчики, як один, відповіли: «Боксером!» На шахту не хоче йти ніхто. Та життя вносить свої корективи: за словами вчителів, спочатку майже всі випускники мріють про інший фах та інше місце проживання. А потім, із дипломами, певним досвідом і набитими гулями повертаються до рідного міста і йдуть працювати під землю. Бо будувати кар’єру в чужому місті без стартового капіталу й квартири виходить не в усіх.

Престижність шахтарської праці — не лише почесті до професійного свята, а й суворі комунальні будні. Вартість опалення одного квадратного метра в Українську — одна з найвищих в області: 8 гривень 42 копійки в опалювальний сезон. За воду мешканці платять 4 гривні 26 копійок за кубометр. При цьому отримують її за графіком: три години вранці, дві години в обід, три години ввечері. Гарячої води немає взагалі. Тому власники квартир із «буржуйками», які опалюються вугіллям, — щасливчики. Свого часу, коли наприкінці 90-х опалення в місті не стало взагалі, мешканці обладнали свої квартири пічками та котлами різної конструкції. Тепер таке переобладнання заборонене, а за тепло в квартирі доводиться викладати кругленьку суму.

... ...
 


Комментарии
комментариев: 0

...
Новости партнеров


Дайджест
Нацбанк у вересні презентував концепцію валютного регулювання.
Газпром уже давно используется Кремлем в политических целях.
25.09.18, Вести
У украинцев не прекращаются проблемы с документами. Владельцам id-паспортов продолжают отказывать в предоставлении ряда услуг из-за невозможности считать с пластиковых документов необходимую информацию.
25.09.18, ubr.ua
Налоговики применяют их в случаях, когда работники компаний делают мелкие покупки по поручению начальства, и получают возмещения по чекам.
Основным местом назначения наших трудовых мигрантов стала Польша, где уже работают от двух до трех миллионов украинцев.
25.09.18, Вести
С началом осени цены стремительно полетели вверх. Больше всего подорожание ударило по так называемому борщевому набору, но в скором времени ценники изменятся также на хлеб и на сало.
Если все будет очень хорошо и прогноз МВФ относительно роста нашего подушевого дохода на 50% до 2023 г. оправдается, Украина... так и не догонит даже развивающийся мир, оставшись в корзине третьих экономик.
Отрасль ждет роста цен на фоне отказа ОПЕК+ нарастить добычу.
Цены на квартиры на первичном рынке недвижимости Киева и области продолжают расти. Застройщики рассказали, почему это не отпугивает покупателей и почему они ожидают всплеска спроса накануне 2019-го.
25.09.18, Financial club
Миссия МВФ уехала из Украины после двух недель переговоров, так и не пообещав транш. В НБУ говорят, что реформы проводят даже быстрее, чем просит Фонд.
24.09.18
22.09.18
21.09.18
20.09.18


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!