Подробнее Запомнить город


Спочатку — модернізація...

12.02.09 , День
размер текста:

Нам, як будь-якій молодій державі, завжди було важливо знати, якою бачать нашу країну іноземці, особливо європейці, із їхнім відрегульованим за багатовікову історію життям. Одного разу журналісти, розмовляючи з виконавчим віце-президентом Міжнародної фінансової корпорації, що знаходиться в Україні, поставили йому схоже запитання. Відповідь високопоставленого європейського гостя, гадаю, повинна була насторожити всіх.

На його думку, за останні три роки Україна хоч і добилася певних успіхів, але, на жаль, поки що в своєму розвитку вона знаходиться ближче до країн Центральної Азії, ніж навіть до сусідів у Східній Європі.

— Якщо поставити запитання, наскільки в Україні змінилося регуляторне середовище, то виявиться, що змін, насправді, не так багато, як повинно було бути. Згідно з різними міжнародними рейтингами, у вас одна з найбільш обтяжливих у світі податкових систем, 140-ве місце за ступенем захисту прав інвесторів і мінімум реальних реформ.

Скажемо відверто, характеристика не з найбільш утішних. Особливо якщо врахувати, що вона торкається державної регуляторної системи, від якої багато в чому залежить наше власне благополуччя.

Спробуємо розглянути, в чому ж, власне, полягають відмінності між регулятивними механізмами України та країн, що посіли більш високі сходинки в міжнародних рейтингах. А як приклад для зіставлення візьмемо ситуацію в металургійній промисловості, що переживає сьогодні не найкращі часи у всьому світі і яка гостро потребує державної підтримки.

США

Із початком масштабної кризи необхідність посилення державного регулювання та держконтролю назріла й у США. Принаймні про це вголос заявив новообраний президент Барак Обама.

При надто незначній частці держсектору в Сполучених Штатах (одній із найменших у світі), рівень держрегулювання тут є традиційно високим. Із часів Великої депресії 30-х років американський уряд має можливість надавати постійний вплив на формування виробничих рішень приватного бізнесу.

Численні урядові комітети застосовують до недбайливих виробників санкції згідно з нормами трудового, антимонопольного, податкового й екологічного законодавства, тим самим змушуючи вести бізнес суворо за ринковими правилами, підтримувати планку соціальних стандартів і постійно модернізувати своє виробництво. Галузям і корпораціям, що перебувають у скрутному фінансовому становищі, влада допомагає субсидуванням або дешевими кредитами, виданим під гарантії держави. Наприклад, 1970 року такий кредит був наданий одному з провідних виробників автомобілів — компанії Chrysler, що знаходиться на межі банкрутства. А 2008 — пільговими кредитами довелося рятувати вже весь американський автопром.

Слідом за автомобільними гігантами державною підтримкою захотіли скористатися й американські металурги, що переживають ті ж проблеми, що й їхні колеги по всьому світі. Вони закликали нового президента захистити ринок металу від конкурентів у особі Китаю та розпочати в країні будівництво численних інфраструктурних об’єктів, залізниць і мостів, а також інших металоємних проектів.

Крім того, федеральний уряд США, що продовжує вести військові кампанії в Іраку й Афганістані, виробляє щорічні закупівлі необхідної для потреб військово-промислового комплексу продукції на десятки, а то й сотні мільярдів доларів. Погодьтеся, що для американської металургії це непогана підмога.

РОСІЯ

У нашого північно-східного сусіда сьогодні спостерігаються абсолютно протилежні тенденції у взаємовідносинах держави та металургійного комплексу. Команда Володимира Путіна, що перебувала з 2000 року при владі у РФ, явно мала намір повернути під контроль держави цілу низку важливих для країни галузей економіки та стратегічних підприємств, «розданих» у колишні часи олігархам. Під їхнім натиском уже впали приватні медіахолдинги та нафтогазові корпорації. Їхні власники або сіли за грати, або емігрували. Дехто зумів примиритися з владою. Тепер, схоже, прийшла черга металургії.

Чутки про те, що уряд РФ негласно доручив держконцерну «Росспецсталь», пов’язаному з «Рособоронекспортом», зібрати під своїм крилом найбільш значущі металургійні активи в межах усього СНД, поширюються у професійному середовищі українських фахівців ще з минулого року. А зовсім нещодавно на сайті ugmk.info з’явилася цікава інформація про те, що фінансова криза надала російській владі ефективний механізм для проведення тіньової реприватизації. Останнім часом найбільші металургійні компанії Росії активно займалися придбанням зарубіжних активів (наприклад, купівля групою Абрамовича Evraz Group S.A. американського виробника сталі Claymont Steel Holdings, Inc за 564,8 мільйона доларів і чотирьох коксохімічних заводів у групи «Приват» за 2 мільярда доларів), залучаючи для цього великі кредити. Бажаючи рефінансувати свої борги, власники звернулися до уряду з проханням видати їм довгострокові кредити під низькі відсоткові ставки. А згодом їхні держбанки, що їх кредитували, почнуть конвертувати борги в акції своїх боржників.

За даними сайту, першими жертвами такої «націоналізації» можуть стати три найбільші металургійні гіганти Росії: «Металоінвест» Алішера Усманова, «РУСАЛ» Олега Дерипаски та «Норнікель» Володимира Потаніна.

Які ж надважливі завдання може ставити перед собою російська влада, створюючи чергову держмонополію, яку можна за становищем порівняти з «Газпромом»? По-перше, вони, в решті-решт, припинять безглузді, на їхню думку, розбрати між виробниками сировини та кінцевої продукції — металу. По-друге, забезпечать потрібною кількістю металопродукції стратегічно важливі для держави підприємства військово-промислового комплексу, трубної промисловості (для спорудження газо- та нафтопроводів, за допомогою яких Кремль має намір активно впливати на європейську політику, щорічно потрібні мільйони тонн труб) і атомної енергетики.

Що ж до модернізації явно застарілих виробничих потужностей ГМК, за словами працівників запорізьких металургійних підприємств, що підтримують ділові зв’язки з російськими колегами, в наших сусідів уже давно діє негласна домовленість між урядом і власниками, за якою останні в обов’язковому порядку направляють 20% щорічного прибутку на модернізацію власних заводів. Часом ситуація доходила і до абсурду, коли певні підприємства, стараючись відзвітувати перед владою про пророблену роботу, навіть закуповують непотрібне їм у принципі обладнання, та ще й тримають у своєму штаті спеціальних людей, які вигадують логічні обгрунтування подібних придбань. Принаймні так кажуть обізнані люди.

А ЩО Ж УКРАЇНА?

Особливістю нашої держави є те, що вона завжди намагається ліквідувати катаклізм, що виникає, лише негайними адміністративними заходами, замість того, щоб заглянути в корінь проблеми, виявити її причини та спробувати раз і назавжди їх усунути. Точніше, ці причини, як правило, всім відомі, але з ними просто не бажають боротися. Прикладів тому сила силенна. Скажімо, практично кожного року західні регіони України стикаються з сильними повенями. Кожного року держава виділяє кошти для надання допомоги жертвам стихії, відновлення зруйнованих будинків, лікарень, шкіл, адміністративних установ, замість того, щоб один раз зайнятися комплексним ремонтом старих гребель і будівництвом нових гідроспоруд, надовго знявши проблему повеней із порядку денного. Або нескінченне закопування в землю величезних коштів хронічним тимчасовим латанням доріг. Або щорічні катастрофи, на які перетворюються то врожаї, то неврожаї — значення не має.

Аналогічна ситуація спостерігається сьогодні й у нашій металургійній промисловості. Уряд намагається «вилікувати» галузь, укладаючи меморандуми з власниками металургійних підприємств, надаючи їм, щоправда, не без бою, всілякі податкові поблажки, знижуючи митні збори й установлюючи пільгові ціни на сировину. При цьому будь-який фахівець може підтвердити, що головні проблеми українських підприємств полягають зовсім не в податках і цінах на сировину, а в тому, що потужності більшості з них безнадійно застаріли (минулого року на ДМЗ вивели з експлуатації мартенівську піч, яка перебувала в експлуатації з 1912 року), а виробничі процеси є дуже дорогими. Не заперечують цього й керівники підприємств. Виступаючи у Києві на галузевій конференції, директор Алчевського комбінату Тарас Шевченко заявив, що вік половини вітчизняних металургійних заводів із застарілим обладнанням і технологіями перевищує сотню років, додавши, що з такими активами, та ще й ураховуючи експортну орієнтацію галузі, нам буде надто складно конкурувати на міжнародному ринку. Так що останні «адміністративно-санаційні» заходи влади відносно гірничо-металургійного комплексу навряд чи принесуть істотну користь.

Цікаво, що в питанні підтримки й реформування металургійної галузі, що приносить чималий прибуток бюджету, наша держава сьогодні наступає на граблі, залишені нею ще десять років тому. Як відомо, наша промисловість, у тому числі й металургійна, вже не раз переживала важкі часи. 1999 року, під час одного з таких нелегких моментів, держава вирішила підставити плече металургам, ухваливши Закон «Про проведення економічного експерименту на підприємствах ГМК України». Він також не передбачав жодної промислової модернізації, але зате на два роки зменшував для підприємств галузі податковий тягар (податок на прибуток, екологічні збори й інше.).

Заступник головного бухгалтера, який брав тоді участь у експерименті запорізького заводу «Дніпроспецсталь» Альбіна Портнова, говорить, що в економічних і фінансових відносинах цей закон дійсно приніс істотну користь підприємству. Але чи була його роль насправді такою вже важливою?

Інший співробітник ДСС, Станіслав Бєлік, що добре пам’ятає ті нелегкі часи, вважає, що криза 1998—1999 років — це якраз той випадок, коли порятунок потопаючих був дійсно справою рук, насамперед, самих потопаючих. І рятувальний круг, у вигляді адміністративних заходів держави, навряд чи міг самостійно змінити ситуацію на краще.

— На мій погляд, утриматися на плаву в ті роки підприємству допомогла не стільки участь в економічному експерименті (хоча податкові пільги ще нікому не заважали), скільки установка 1998 року принципово нового обладнання — вакууматора. І якби не цей захід, який реально збільшив нашу конкурентноздатність і забезпечив надходження вигідних замовлень; жоден, навіть найкращий державний закон, не врятував би нас від краху, — говорить він.

Намагаючись сьогодні підтримати металургійну галузь, що дійсно знаходиться в надто скрутному становищі, держава знову повторює ті ж самі помилки, що й тоді. Видаючи різні постанови регулятивного характеру, підписуючи меморандуми з власниками заводів, уряд не взяв із них конкретних зобов’язань із модернізації своїх підприємств в обмін на допомогу, яка надається державою.

Можливо в української влади просто немає жодних важелів тиску й упливу на олігархів, які контролюють галузь? Історія з реприватизацією та перепродажем «Криворіжсталі», а також із торішніми «наїздами» на це підприємство Фонду держмайна, нібито за невиконання новими власниками взятих на себе зобов’язань, свідчить якраз про зворотнє — можуть, коли хочуть. Є й чіткий перелік необхідних для галузі заходів у вигляді комплексної програми розвитку ГМК аж до 2011 року, ухваленої урядом ще 2004 року.

Але якщо держава насправді все може й усе розуміє, чому ж тоді так рідко вона використовує свої можливості? Коли вона останній раз запитувала у власників про виконання взятих ними зобов’язань під час приватизації промислових об’єктів, які їх цікавлять? Адже відомо, що протягом кількох останніх років українська металургія за рідкісним винятком практично не модернізувалася, приносячи при цьому величезні прибутки своїм недалекоглядним господарям лише за рахунок колишнього потенціалу та вдалої кон’юнктури ринку. Або всі власники в цій галузі є тимчасовими правителями, що прийшли на побудовані не ними підприємства доїти цю «корову» до повного й безповоротного її виснаження? Тільки галузь годує не лише своїх власників, але й усю ту ж саму державу з усіма її гілками та інститутами, які не бажають голодувати. Час уже подбати про джерела наповнення бюджету.

Наскільки відчутно криза вдарила по сім’ях власників заводу, судити не беруся. Але втрати свої вони намагаються скоротити за рахунок витрат на найманих працівників та охорону середовища їх мешкання. Ось тут би владі й час непокоїтися за гідний рівень життя робітників. І не лише на підприємстві індійських магнатів. Та й про екологію в індустріальних містах не забути. Адже металурги — це не лише працівники приватних підприємств, що залежать лише від своїх роботодавців. Вони ще й громадяни України, які утримують державу своїми податками, про яких, згідно з Конституцією, ця сама держава й зобов’язана піклуватися. А інших турбот у неї, за великим рахунком, і немає!

... ...
 


Комментарии
комментариев: 0

...
Новости партнеров


Дайджест
Не лучшее время для заимствований НАКа на фоне имиджа Украины в мировых финансовых кругах.
17.11.18, Financial club
Страховые компании Оранта и Провидна, контролирующие 13% рынка «автогражданки», покидают проект прямого урегулирования. Этим страховщикам стало невыгодно участвовать в проекте, где на них приходилось 35% сегмента, и за ними могут последовать другие компании.
Олигарх — представитель крупного капитала с чрезмерным влиянием в медиа и власти, что представляет значительную угрозу для стабильности и успеха государства.
16.11.18
16.11.18, ubr.ua
Одновременно ПФ придется соблюдать ряд новых требований по выплате пенсий, а людям нужно будет оставлять свои отпечатки пальцев.
В правительстве предложили установить регрессивную шкалу единого социального взноса (ЕСВ). Приведет ли данная новация к увеличению поступлений в бюджет?
16.11.18, ubr.ua
Cashless 2.0 – Кабмин обяжет предпринимателей перейти на безнал до 2020 года.
У ВТБ Банка не хватает денег для выполнение текущих обязательств. Как обстоят дела у других банков с российским капиталом в Украине и чем это грозит банковской системе в целом?
16.11.18, Сегодня
Стало дешевле, но вероятны проблемы с правом собственности.
Правительство предложило Верховной раде изменить принцип уплаты Единого социального взноса.
Инфляция в Украине редко опускается ниже 10% и изменениями законодательства тут делу не поможешь.
15.11.18
14.11.18
13.11.18
12.11.18


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!