Захід втомився від України

Нехай «газова війна» між Україною та Росією наразі припинилася, вона здійняла занадто сильну бучу по всій Європі, аби про неї ураз забули разом із підписанням нових угод поміж «Газпромом» і «Нафтогазом». Тож відлуння російсько-українського конфлікту цього тижня ще досить активно гуляло по західних ЗМІ.

Ще у неділю «газову війну» коментував у французькій газеті Le Figaro Александр Адлер, поміж іншим відверто називаючи поведінку Кремля «істеричною»:

«Ми побачили, що путінська Росія реагує на Україну з тією самою складною сумішшю неочікуваної доброї волі і дурнуватої брутальності, спустошливі наслідки якої ми констатували ще під час грузинської кризи. Звісно, українці безупинно шахрували. Звісно, справа українських виборів в майбутніх місяцях є вирішальною для Москви. Але ці легітимні цілі жодним чином не дозволяли Москві непрямо погрожувати своїм головним європейським клієнтам нестачею тепла, майже звалюючи на них часткову відповідальність за свої проблеми із Києвом».

Багатим на коментарі до цієї теми було польське видання Gazeta Wyborcza – там опублікували цілу трилогію. Спершу з’явився матеріал за 26 січня, у якому зазначалося: «Москві не вдалося звалити усю вину за кризу на Київ, але січневі події зосередили увагу Європи на українській політичній сцені і на її непередбачуваності». А далі наводилися такі слова «одного з керівників ЄС»:

«Помаранчева коаліція вивявилася дуже безвідповідальною. Український «Нафтогаз» – це такий малий «Газпром», лише корумпованіший».

Завершувалася ця стаття зауваженням, що «багато польських політиків вже давно має враження, що хоч вони і тягнуть Україну до реформ, вона успішно цьому опирається». А вже на наступний день, у вівторок, у цьому ж виданні з’явилася стаття Павла Свєбоди, президента Центру європейської стратегії “DEMOSEUROPA”, під промовистим заголовком «Україна нас втомила».

«…Вирішальною була наша роль у Помаранчевій революції, – спершу вирішив автор поділитися своїм особистим альтернативним баченням подій кінця 2004 року в нашій державі, – Якби не Польща і президент Квасьневські, її б не було. Росіяни про це знають».

А далі настала черга «обвинувальної» частини.

«Одначе, після січневого газового конфлікту щось надірвалося. Україна втратила цноту в наших очах. (…) Україна втомила нас своєю внутрішньою заплутаністю», – писав пан Свєбода.

Щоправда, у той же час закликаючи поляків надалі героїчно і самовіддано боротися за польсько-українську любов: «…Ми мусимо знайти спосіб перебороти огиду і збільшити наші реальні впливи в Україні. Там є політики, гідні уваги, як Григорій Немиря, віце-прем’єр у справах європейської інтеграції. Є нові ініціативи, як «Фронт Змін» Арсенія Яценюка, колишнього голови Верховної Ради. Нарешті, є криза. Якщо нам вдалося фінансово підтримати у кризі Литву, то ми повинні бути в Україні. Однак варто, аби це було поєдано з іншою стратегією – ми мусимо почати себе цінувати.

Попри те, що Польща зробила для України та Грузії, політики цих двох країн применшують нашу роль, бо підтримка, яка нічого не коштує, не є вартісною. Треба ставити перед нашими партнерами більші вимоги».

Третя за три дні стаття з коментарями до газової сутички між Росією і Україною з’явилася у польській газеті у середу під заголовком «Газові перепалки». Насамперед її автор, Вітольд Ґадомскі, розкритикував доволі поширену думку, що Росія намагалася за допомогою газу вдарити не лише по Україні, а й по Західній Європі.

«Твердження, що Росія вирішила оголосити війну Європі за допомогою газової зброї, є нелогічним. Падіння поставок найсильніше відчули країни, що мають з Росією ідеальні стосунки. (…) Польща, до якої Росія могла би мати претензії за втручання у справи Закавказзя і України, газового конфлікту майже не відчула, – вважає він, – Польща в результаті українсько-російської газової кризи отримала одні лише здобутки. Росія має тільки два шляхи для відправки газу до Європи – через Україну та через Білорусь і Польщу.

Напруження на лінії Москва-Київ призводить до того, що Росія мусить більше цінувати Мінськ і Варшаву».

«Україна, бажаючи проводити незалежну від Росії політику, не може водночас домагатися спеціальних привілеїв. Вона дуже узалежнена від російського газу (хоча, з іншого боку, Росія узалежнена від українських газопроводів), але за більш як 15 років незалежності дуже небагато зробила, аби цю незалежність (sic! – вочевидь, автор мав на увазі «залежність» – прим. авт.) зменшити – наприклад, знижуючи використання газу», – писав пан Ґадомскі про нашу державу.

«Тим часом, газовий конфлікт співпав у часі з гострою політичною кризою в Україні, і може з’явитися враження, що українські політики використали його для внутрішніх розіграшів. Польскі політики повинні триматися від таких ігор подалі. Можливо, найкращою допомогою для наших українських друзів було б декілька простих порад: проводячи внутрішні політичні суперечки, дотримуйтесь Конституції. Прийміть європейські стандарти стосовно прозорості публічних фінансів, адміністрації, керівництва спілок. З Росією і іншими країнами торгуйте на ринкових, а не політичних, умовах», – такий був підсумок автора Gazeta Wyborcza для України.

Цікавою була й «пост-газова» стаття старшого наукового співробітника з питань політики в Європейській Раді Міжнародних Відносин, Ендрю Уілсона, що її опублікувала 27 січня американська газета Wall Street Journal. У ній науковець задавався запитанням, як раз і назавжди припинити газові суперечки поміж росіянами і українцями.

«В довготривалій перспективі ЄС повинен допомогти розбити «мексиканське протистояння», що зараз існує між Росією і Україною. Дотепер, у кожній кризі ці двоє домовлялися лише тоді, коли одна зі сторін думала, що програє піар-війну. Жодна з країн не має достатньо важелів впливу над іншою, аби форсувати домовленість: Росія контролює виробництво і транзит з Центральної Азії, а Україна контролює транзит до Європи.

Єдиним способом вийти з глухого кута є зміна рівноваги сил. Пропозиція Росії створити новий консорціум між «Газпромом» і дружніми до «Газпрому» компаніями, як німецький E.ON Ruhrgas чи італійський ENI, до цього не призведе.

Українці бачили б себе у меншості. Ральнішою альтернативою для України є зберегти власність над газопроводом, а для дійсно тристороннього консорціуму – діяти на основі довготривалого (років зо 30 чи більше) договору про оренду і міжнародної домовленості, у якій будуть встановлені чіткі правила, що забезпечують прозорість, довготривалі цінові угоди, надійність поставок і врегулювання конфліктів», – пропонував містер Уілсон своє бачення вирішення проблеми.

На його думку, початкова програма мала б виглядати так: «Місія ЄС на найбільш вразливій українські точці, у Криму, була б хорошим початком. (…) Добре помітна програма ЄС мала б допомогти урізноманітнити економіку півострова і збільшити його торгівельний потенціал. (…) Видалення ракової пухлини газової корупції є необхідною передумовою для очищення політичної системи в Україні».

Тим часом чехи сильно переживають, що «газова війна» між Києвом та Москвою розгориться знову – в першу чергу через те, що Віктор Ющенко явно незадоволений новими домовленостями поміж «Газпромом» та «Нафтогазом».

Слова журналістів місцевого видання Mlada Fronta Dnes навіть звучали дещо фаталістично: «Це схоже на страшний сон. Поставки газу через Україну, які після багатотижневих проблем недавно відновилися, можуть найближчими місяцями знову зупинитися». Далі вони ще посилювали свої слова коментарем члена французької парламентської комісії для справ енергетики Тьєрі Маріані, згідно з яким не можна недооцінювати напруженість стосунків між Москвою і Києвом, бо вона вже неодноразово призводила на газових криз.

Безпосереднім приводом для такої тривоги чехів стало онлайн-інтерв’ю для цього ж самого видання чеського посла з енергетичної безпеки (є в них такий пост у дипкорпусі) Вацлава Бартушки, який на цю тему говорив доволі однозначно:

«Не сумнваюся в тому, що далі буде наступне припинення поставок. Сподіваймось, що це станеться аж після того, як закінчиться наше головування в ЄС», – ділився своїми думками дипломат, – «Ми не можемо запобігти тому, аби за деякий час Росія і Україна знову посварилися. Якщо це буде зручно для еліт (або їх важливих частин) у Москві або Києві, відбудеться наступне обмеження чи припинення поставок».

В той же час, 26 січня, у американській газеті The Washington Times з’явилася стаття нашого хорошого газпромівського знайомого, Алєксандра Мєдвєдєва, у якій він виспівував оди новій угоді між українською і російською газовими компаніями і застерігав Україну, аби вона не робила зайвих різких рухів. В принципі, усю статтю можна підсумувати двома-трьома фразами самого ж Мєдвєдєва: «Будь-яка спроба знову відкрити наші переговори закінчиться невдачею і піде на шкоду мільйонам європейських громадян. «Газпром» є надійним газовим постачальником і рішуче настроєний таким залишатися. Давайте повністю імплементуємо угоду, підписану у Москві».

До цього позитиву можна хіба що додати, посипаючи давні рани свіжою сіллю, що жодної аналогічної статті з українського боку на цьому тижні у західних виданнях знову помічено не було. Українцям доводиться розраховувати хіба що на добровільну підтримку іноземних журналістів – таких, як Андрю Крамер, що у середу опублікував критичну по відношенню до Росії статтю у The New York Times.

«Насправді, жорсткість в Україні була лише частиною набагато ширшого російського сценарію політики щодо природного газу за пана Путіна. Минулого року Росія сформувала схожу на картель групу з націями Близького Сходу з метою зниження світової конкуренції у царині природного газу, захопила джерела постачання в Центральній Азії та Північній Африці за допомогою довготривалих угод, аби витіснити конкурентів, і скористалася своєю армією, щоб захопити важливий газопровідний шлях у Грузії»,

– зривав потаємні покрови містер Крамер.

Нарешті, 25 січня британський The Telegraph опублікував інтерв’ю із польським міністром закордонних справ Радославом Сікорскім (до речі, одним із найімовірніших наступних генеральних секретарів НАТО), у якому той висловився в тому дусі, що Росія ніяких особливих здобутків від газового конфлікту не отримала:

«Радянський Союз ніколи не припиняв поставок газу до Європи. Радянські стратеги мали чудовий вираз – «співвідношення сил» – який включав у себе всі фактори, матеріальні і нематеріальні, що впливали на будь-яку ситуацію. Не думаю, що через грузинську кризу чи через газовий конфлікт Росія покращила співвідношення сил на свою користь».

Ну і оскільки газова криза нібито вже позаду, то ми можемо дозволити собі на завершення звернути увагу на деякі інші згадки про нашу державу у західній пресі – вони вже також починають з’являтися. Тому спершу відзначимо, що за результатами опитування, опублікованими чеською газетою MF Dnes, 17% чехів вважають, що Росія може загрожувати миру у їхій країні. Для порівняння, лише 2% вважали, що таку загрозу для Чехії несе Україна.

І зовсім курйозним був опублікований у британській газеті The Times лист до редакції, у якому читач розповідав сумну історію: гостюючи в українському п’ятизірковому готелі, він спробував обміняти свої фунти на гривні, та в обміннику йому повідомили, що їх більше не приймають – можуть бути лише долари та євро. Обурений британець, втім, сердиться зовсім не на Україну, а на свою власну державу, запитуюючи, як це британський уряд довів велику державу до такої ганьби?