Європрогноз-2009 від Тимошенко

У 2009 році Європейський Союз почне розуміти, що його подальше процвітання і розвиток можливі лише за підтримки європейських устремлінь України та Росії. Як повідомляє сайт pravda.com.ua, прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко висловила таку думку у своїй статті «Відповідь на російське питання» для журналу «Мир в 2009» (спільний проект «Инвестгазеты» і The Economist). «У 2009 році Європа почне вирішувати проблему вакууму безпеки, який виник в країнах між ЄС і Росією після розпаду СРСР», — зауважує Тимошенко. Крім того, вона переконана, що «у 2009 році Євросоюз повинен визнати необхідність мирного і взаємовигідного розвитку подій на території між ЄС і Росією». «Для цього і Росії, і Україні необхідні чіткі механізми реформ, спрямовані на прогрес і загальну модернізацію», — відзначає прем’єр. «Потреба такої інтеграції очевидна: Україна і Росія перебувають на шляху до того, аби стати такими ж добрими сусідами, якими зараз є Німеччина і Франція», — додала вона.

Тимошенко переконана, що «усунення Росії від європейських інтеграційних процесів лише підсилить подальшу політику ізоляції». «В такому разі, на жаль, деякі лідери можуть захотіти захиститися не лише від Росії, але й від її сусідів», — попереджає вона. На думку прем’єра, «питання транспортування і споживання природного газу вимагають від усіх членів європейського простору вироблення нової єдиної стратегії співробітництва». «Не можна допустити, щоб відносини між Україною, Росією і Євросоюзом вийшли з-під контролю», — відзначає Тимошенко. «Лише міцні інституційні зв’язки, а також спільні політичні й економічні проекти можуть створити стабільну загальноєвропейську систему безпеки, якій не буде страшна ніяка політична нестабільність», — додала вона.

КОМЕНТАРI

Євген КАМІНСЬКИЙ, завідувач відділу Інституту світової економіки та міжнародних відносин

— Я думаю, постановка питання правильна загалом. Але тут закладена певна ілюзорність. Стосунки Росії і Європейського Союзу, на мій погляд, будуть будуватися на засадах сили. Які будуть за своєю суттю відносини між Росією та ЄС, треба відповідати на це питання. Вкрай важливо розуміти, що для України постановка питання про подальший розвиток стосунків з Євросоюзом є правильною. Тобто і з боку України, і з боку ЄС існує взаємний інтерес до зближення. Це показали останні перемовини Президента України Віктора Ющенка з Жозе Мануелем-Баррозу у Брюсселі. Я думаю, що у тезі про процвітання Європейського Союзу за умов підтримки євроустремлінь України є абсолютно нормальна логіка. Наша держава, яка буде інтегрована у європейський економічний простір, цілком реально може посприяти Європейському Союзу у тому, що він не матиме проблем, або матиме менше проблем у відносинах з Росією в енергетичній сфері. Що стосується Росії, то тут головне непогодження з автором статті лежить у тій сфері, що Російська федерація має свій варіант так званої суверенної демократії. Бути разом з Європою і мати інший варіант демократії — це неможливо. Потрібне узгодження політичних систем, які будуть будуватися на засадах того, що між Росією і Україною буде запроваджуватися європейська політична система. Має бути узгодження щодо того, як будуть будуватися внутрішні відносини між суспільством і державою, між громадяни і державою. Але я найближчим часом такої перспективи щодо Росії не бачу. Хіба що російський соціум усвідомить, що інакше розвиватися неможливо. Тому у контексті статті, на мою думку, поки що більше ілюзій, ніж можливостей.

Що ж стосується встановлення добросусідства між Росією та Україною за прикладом Франції та Німеччини, то тут не зовсім зрозуміло, хто буде Франція, а хто буде Німеччина. Ці дві країни прийшли до дружби через війни. У нас з Росією війни не було. Були відносини з Росією такі, наче Росія стоїть вище і наче українці є ущербною нацією, яка розглядається як другорядна. Може бути інша паралель, яка полягає в тому, що наша держава і Росія гіпотетично стають двома демократичними державами і їхні відносини розглядають на прикладі відносин Канади та США. При цьому Україна була б аналогом Канади, а США — аналогом Росії. Пряме порівняння Франція та Німеччина — невдале, бо це великі держави. А ми насправді не велика, а середня держава з дуже слабкою економікою. Росія є великою державою, але в ній економіка не сучасна, застаріла. У будь-якому випадку Росія мусить стати демократичною державою. Хороші стосунки неможливі, якщо одна держава претендує на те, щоб підпорядкувати собі іншу. Якщо взяти сьогоднішню Росію, то в мене немає надії на те, що нинішнє російське керівництво готове перейти на рівень дружніх відносин.

У плані примирення, як цього досягли Франція та Німеччина, це можливо. У філософському контексті досвід франко-німецьких відносин є дуже важливим. Це дві держави, які досить тривалий час воювали і знайшли можливість вступити в єдиний простір, але цей простір був демократичний, в якому ні Німеччина, ні Велика Британія, ні Франція не мають переваг над такою державою, як, наприклад, Нідерланди.

Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:

— Тези статті не викликають заперечень. Франція та Німеччина дійсно протягом сотень років були ворогуючими державами, між ними точилися постійні війні. Це був центр безперервної європейської напруги, зокрема, на кордоні Німеччини та Франції: цей кордон постійно змінювався, території переходили з рук у руки. Подолання ворожнечі після Другої світової війни стало тим основним фундаментом, на якому будувалася майбутня єдність Європи. Я впевнений, що тут, звичайно, немає прямої аналогії з російсько-українською ситуацією. Однак зрозуміло, що якими б не були складними відносини тепер чи у минулому, все одно цей позитивний приклад дозволяє країнам подолати ту історично мотивовану ворожнечу. Він показує, як можна перейти не просто до добросусідських, але й до цілком продуктивних відносин, спрямованих на інтеграцію, найтіснішу співпрацю, створення навіть спільної європейської ідентичності.

Але досвід Німеччини та Франції свідчить про те, що такі зміни можливі лише в тому випадку, якщо обидві країни стають повністю демократичними. Тобто, тоді, коли буде усунено як неоімперські амбіції, так і авторитарні тенденції. Тому в принципі, ми можемо трактувати таке припущення як натяк на те, що коли обидві країни, і Росія, і Україна, остаточно стануть демократичними державами, коли відійде в минуле боротьба за гегемонію, тоді можливо відносини Україні та Росії можуть бути такими ж продуктивними, як і відносини Німеччини та Франції.