В чому суперечності бюджетно-податкової політики

Точка зору

У класичному розумінні бюджетно-податкова (або фіскальна) політика є інструментом:

  1. перерозподілу доходів і забезпечення державою найбільш вразливих верств населення;
  2. коригування алокації економічних ресурсів і підвищення продуктивності факторів виробництва;
  3. макроекономічної стабілізації та утримання фіскальної стійкості.

В Україні упродовж останніх років наголос робиться на макростабілізаційній функції фіскальної політики і зведено до мінімуму діяльність уповноважених органів з реалізації функцій перерозподілу доходів і алокації економічних ресурсів.

Виявом такого підходу став і проект бюджету на 2020 рік (законопроект №2000 від 15.09.2019). Так, найбільш вагомими статтями скорочення відносних видатків зведеного бюджету, згідно із прогнозом Мінфіну, в 2020 р. мають стати:

  • соціальний захист і соціальне забезпечення: зменшення з 9,6% ВВП у 2017 р. і 8,3% у 2019 р. до 7,0% ВВП у 2020 р.;
  • охорона здоров’я: зменшення з 3,4% ВВП у 2017 р. і 3,2% у 2019 р. до 2,9% ВВП у 2020 р.;
  • освіта: зменшення з 6,0% ВВП у 2017 р. і 6,2% у 2019 р. до 5,6% ВВП у 2020 році.

З іншого боку, фаворитами бюджетного процесу-2020 є Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Рада національної безпеки і оборони, Державне бюро розслідувань, Міністерство інфраструктури України, Державний фонд регіонального розвитку, Національна суспільна телерадіокомпанія України.

На нашу думку, беззастережне збільшення бюджетних видатків на органи правопорядку і обслуговування боргу (що фактично реалізується з 2015 року) не має раціональних аргументів в умовах структурної деградації економіки та масштабної соціально-демографічної кризи.

Адже, пріоритетне забезпечення силових відомств і боргових виплат при хронічному недофінансуванні галузей розвитку людського капіталу є однією з причин масової бідності населення, продовження масштабної еміграції українців за кордон та соціально-економічної деградації країни.

Слід також зважати на те, що провідні інтелектуальні сили світу активно захищають роль фіскальної політики як важеля піднесення економічного розвитку в бідних країнах, а також як інструменту коригування структурних диспропорцій економіки та реагування на нові глобальні виклики (див. наприклад: Institute for New Economic Thinking "Macroeconomic Management meets the New Economy", International Monetary Fund "Fiscal Monitor", April 2019).

Фахівці МВФ визнають, що нові соціальні, економічні і технологічні тренди глобального середовища генерують нові виклики для державних фінансів і вимагають коригування видаткової частини бюджетів у багатьох країнах.

Зокрема, старіння населення, глобальна мобільність робочої сили, урбанізація населення, поширення технологічних інновацій вимагають від урядів збільшення інвестицій в інфраструктуру (включаючи цифрову інфраструктуру і міські мережі), забезпечення доступу населення до якісної освіти та охорони здоров'я, діджиталізації надання соціальних послуг і допомог населенню, ін.

В Україні ні про алокативно-коригуючу, ні про активну роль фіскальної політики не йдеться взагалі. У реальному житті відбувається примітивне пристосування фіскальної політики під ті макроекономічні процеси, що протікають стихійно, або ж реалізація тих орієнтирів і установок, які нав'язуються Україні ззовні. Так, з точки зору національних інтересів важко обґрунтувати безумовний пріоритет і гігантський обсяг видатків бюджету на обслуговування державного боргу.

В 2020 р. на виплату відсотків за державним боргом має бути спрямовано 145,2 млрд грн бюджетних коштів, а середньорічна відсоткова ставка за ОВДП (за прогнозом Мінфіну) становитиме 14,6% річних. Це означає реальну дохідність ОВДП на рівні 7-8% річних, що є найвищим показником у світі.

Крім того, закономірно виникає таке питання: чому плани Мінфіну щодо відгодовування фінансових посередників за рахунок бюджету ніяк не корелюються з планами НБУ щодо зниження номінальної облікової ставки до 9% річних на кінець 2020 р.?

Багаторічна щедрість Мінфіну відносно інвесторів у державні цінні папери має свою ціну. Так, показники проекту бюджету на 2020 р. свідчать про те, що планові видатки зведеного бюджету на освіту у 2020 р. буде зменшено на 1,7% ВВП щодо 2013 р., видатки на соціальний захист і забезпечення – на 3,0% ВВП, а видатки на охорону здоров'я – на 1,3% ВВП.

Міністерство фінансів, абстрагуючись від ключових функцій фіскальної політики, намагається позиціонувати себе драйвером реформ у сфері управління державними фінансами. Нагадаємо, що таке управління (або фіскальний менеджмент) має справу з правовими нормами, правилами, процедурами та організаціями, які повинні забезпечити ефективне і транспаранте використання публічних коштів з максимізацією позитивного впливу на соціально-економічні показники країни.

Однак, про яку ефективність фіскальних інститутів в Україні може йти мова, якщо закон про бюджет, по суті, не має обов'язкового характеру, а розподіл бюджетних коштів, як і 20 років тому, значною мірою відбувається в ручному режимі?

Так, за 8 місяців 2020 року видатки загального фонду державного бюджету було виконано на 91,6% від плану на цей період, а залишок коштів на єдиному казначейському рахунку перевищував 61,6 млрд грн. (на 01.10.2019).

Фахівці Мінфіну чули що-небудь про уніфікацію функцій боргового менеджменту і менеджменту грошових потоків як світовий тренд, який дозволяє зводити до нуля баланс надходжень-виплат з бюджетних рахунків і мінімізує витрати Уряду на обслуговування державного боргу?

При аналізі проекту бюджету на 2020 рік виявляємо і такий цікавий факт: плановий показник доходів державного бюджету зменшено Мінфіном на 1,9 в.п. ВВП відносно планового показника 2019 р. та на 2,4 в.п. ВВП відносно фактичних доходів 2018 рроку.

При цьому очікувані зміни законодавства і макроекономічних показників пояснюють близько 1/2 такого зменшення. Заниження офіційного показника доходів Міністерством фінансів на суму приблизно 40 млрд грн, найбільш вірогідно, пояснюється такими причинами:

  1. покриття провалів податкового адміністрування ДФС і митниці, які з очевидністю проявилися в поточному році;
  2. створення можливостей для маневру на випадок прийняття політичного рішення щодо фінансування невиплачених пенсій особам, які проживають на окупованій території Донецької та Луганської областей, за 2014-2019 роки.

Окреслений підхід до планування доходів бюджету, очевидно, не відповідає принципам здорового управління державними фінансами. Адже, можливі додаткові зобов'язання з виплати пенсій (після досягнення суспільного компромісу з цього питання) мали б або плануватися в бюджеті 2021 року після проходження всіх стадій бюджетного процесу, або фінансуватися з видатків Резервного фонду.

А нагальні проблеми корупції в митних і податкових органах та їх слабкої інституційної спроможності мали б вирішуватися правовими та управлінськими методами. Але, на жаль, здобутки Мінфіну, ДФС та численних антикорупційних органів у даній сфері є дуже скромними.

Тетяна Богдан

Новини

24 Грудня 2023

Криворізький залізорудний комбінат знизив виробництво аглоруди на 26,1%

ДТЕК розглядає можливість будівництва міні-АЕС на заміну ТЕС

Загальні інвестиції в інфраструктуру дунайських портів вже склали близько 100 млн дол

В Україні зареєстрували три нових індустріальних парки

Світова виплавка чавуну зросла на 0,1%

23 Грудня 2023

США почали термінові переговори з союзниками про передачу заморожених активів РФ Україні

Загарбники продовжують перешкоджати роботі МАГАТЕ на ЗАЕС

22 Грудня 2023

Порти Великої Одеси обробляють понад 900 вагонів із зерном щодня

Японія зменшила внутрішнє споживання сталі на 3,9%

В Україні за рік підключено понад 1100 нових зелених електростанцій

Румунський виробник сталі збільшує завантаження домни №5

Ворог обстріляв шахту на Донеччині: є загиблі

Уряд продовжив дію пільг на ввезення дронів

Турецькі металурги виробили 30,05 млн тонн сталі

НБУ готує новий механізм врегулювання військових ризиків

У порту Риги запустили регулярний контейнерний потяг 

ВСІ НОВИНИ ⇢