Чи стане президентом український націоналіст?

У більшості національних держав питання про можливість зайняття посади президента націоналістом вважається недоречним, оскільки там кожен, хто претендує на цю посаду, як правило, є палким патріотом своєї країни, захисником її корінних інтересів, іншими словами – націоналістом.

В Україні все не так. Переконаний, що у остаточному переліку претендентів на пост глави Української держави буде чимало тих, хто відверто закликатиме до ліквідації цієї держави шляхом її приєднання до Росії, або ж встановлення такого порядку і влади, де про Україну і українців нагадуватиме лише назва країни.

Парадокс полягає ще й у тому, що такі претенденти – це не якісь політичні маргінали чи диваки, а реальні політики, які перебувають на політичному Олімпі вже не один рік.

За таких обставин, актуалізується так званий націоналістичний чинник, коли у хід виборчого процесу включаються патріотичні ідеї та гасла. Так було у минулому. Так буде і цього разу.

При цьому виглядає на те, що у нинішньому виборчому процесі націоналізм може стати розмінною монетою, яку використовуватимуть різні політичні сили.

У даному випадку йдеться не стільки про Олега Тягнибока, політична сила якого після переможних виборів до Тернопільської обласної ради зайняла домінуючу позицію у націоналістичному та націонал-демократичному середовищі, як про його конкурентів, які експлуатуватимуть "національну ідею".

Без сумніву, що на першому місці буде чинний президент Віктор Ющенко. Впродовж останніх років він зробив чимало щоб у суспільній свідомості закарбувався образ Ющенка-патріота.

Укази присвячені визначним діячам національно-визвольного руху, відзначення на державному рівні історичних дат, які до цього часу відзначали лише патріотичні громадські організації, домагання державного визнання ОУН і УПА, сприяння утвердженню єдиної помісної церкви тощо.

Все це позитивно відрізняє його від попередників Кравчука і Кучми та буде змістом передвиборної тактики.

Правда, треба зауважити, що "націоналістом" Ющенко був не завжди. Ще не стерлися з пам’яті підписання ним у Києві документу про співпрацю з російським Союзом правих сил (Борис Нємцов, Ірина Хакамада), у якому він зобов'язувався поборювати "прояви націоналізму в Україні", а також аналогічна заява на зібранні єврейських громад у Нью-Йорку.

Однак вже сьогодні зрозуміло, що до націоналістичної риторики звертатимуться й інші претенденти. Передусім Юлія Тимошенко і Арсеній Яценюк.

Останнім часом прем’єр-міністр дедалі більше починає робити крен у бік українського патріотизму, використовуючи для цього будь-яку нагоду. Ось лише кілька цитат із її виступу на річних загальних зборах Світового конгресу українців, який нещодавно відбувся у Львові.

"Я хочу вам сказати, що Україна і українці будуть жити вічно. У цю святкову мить ми маємо виголосити першу нашу національну заповідь перед усім світом: "Україна – це назавжди! Україна – це молода держава древньої нації, яка житиме на цій планеті вічно".

"І хочу вам сказати, що поки наша команда при владі, поки справжні патріоти і українці при владі, а я думаю, що це вже буде незмінним, нікому в Україні ми не дамо навіть поставити питання про будь-яку другу державну мову, тільки українська, раз і назавжди, за будь-якого стану".

"Зараз українська мова стала "модною", запам'ятаєте це слово. Зараз на ній всі прагнуть говорити. І ми не дамо навіть поставити це питання – про другу державну мову в Україні, до тих пір, поки я знаходжуся при владії".

І це промовляла політик, яка ще кілька місяців тому докладала максимум зусиль, щоб створити у парламенті коаліцію з Партією регіонів, яка має діаметрально протилежні погляди на "українське питання".

Пробує стати "націоналістом" і Яценюк. Саме він фактично озвучує у ЗМІ одну із програмних засад "Свободи", коли закликає до створення Східноєвропейського простору, "де Київ є столицею і центром прийняття рішень".

Саме Яценюк нещодавно пафосно заявив: "Я не дам Москві, або будь-кому іншому плюнути в сторону Києва", хоч перед тим саме у столиці РФ звинувачував президента Ющенка у погіршенні взаємин між Україною і Росією.

Не можна виключити, що згодом побачимо нових "націоналістів". Час для їх появи ще є. У цьому зв’язку не важко передбачити появу проекту "Козак-2", коли за аналогією 2004 року український націоналізм намагатимуться виставити у карикатурному світлі, переслідуючи мету дискредитації котрогось із кандидатів, а за одно певного світогляду і політичної практики.

І це лише початок виборчої кампанії. Але він добре ілюструє реальність: патріотизм та націоналізм знову намагаються зробити ефективною політичною технологією, яка має забезпечити підтримку електорату зорієнтованого на українські духовні і культурні цінності.

А така ситуація – вкрай небезпечна для майбутнього держави, оскільки може призвести до девальвації вартостей, без яких Україна не може відбутися як національна держава.

А щодо відповіді на питання заголовку статті… Для того, щоб президентом України став український націоналіст він має включитися у передвиборну боротьбу і перемогти.

Богдан Червак