Від НАТО до геїв: Захід скрізь бачить українські проблеми

Оскільки Україна, попри усі песимістичні прогнози росіян і побоювання європейців, продовжує справно оплачувати свої газові рахунки, газова тема перестала бути для західної преси надто актуальною.

Натомість остання почала знову розглядати нашу державу хоч і під звичними, та донедавна геть затьмареними газовим туманом кутами зору, серед яких особливе місце на цьому тижні посів кут євроатлантичний.

Наш шлях на Захід

Причина повернення проблематики відносин між Україною та НАТО під медійні прожектори очевидна: на початку тижня Альянс офіційно отримав нового генерального секретаря, Андерса Фоґа Расмуссена.

Який підхід сповідуватиме данець стосовно нашої держави – ось, без перебільшення, одна з найактуальніших інтриг, пов’язаних із цією зміною.

Британська газета The Times одразу ж відзначила, що серед найскладніших завдань, що постають перед новим генсеком, є покращення відносин між НАТО та Росією – що, безумовно, включає в себе зважений підхід і в «українському питанні». У цьому контексті нагадування британців про те, що майбутнє членство України в Альянсі зараз зняте з порядку денного («принаймні – на даний момент») слід сприймати як певне полегшення для Расмуссена.

Французьке видання Le Monde також наголошувало на тому, що «кандидатури Грузії та України на членство в Альянсі є головним яблуком розбрату» у стосунках між НАТО і Росією, однак зауважило, що при цьому Расмуссен уже встиг у новій для себе якості натякнути Москві, що рішення щодо такого членства Альянс прийматиме абсолютно самостійно, і що Кремль повинен поважати суверенітет цих держав.

Доволі скептично оцінювали євроатлантичні перспективи нашої держави спеціалісти Тома Ґомар із Французького інституту міжнародних досліджень і російський політолог та журналіст Фьодор Лук’янов. Перший в спеціальному інтерв’ю для Le Monde пояснив, що Сполучені Штати Обами не форсують інтеграцію України в структуру НАТО, бо вважають, що поспішність у цьому випадку може бути «більш дестабілізуючою для регіону, ніж будь-що інше».

Натомість головний редактор журналу «Росія в глобальній політиці» пан Лук’янов у своєму інтерв’ю для Gazeta Wyborcza висловив таку думку: НАТО не хоче говорити, що Україна і Грузія не увійдуть до числа його членів, бо це означало б визнати власну слабкість, тому просто заморожує це питання відсутністю конкретики. «У такому підвішеному стані Київ та Тбілісі залишаться дуже надовго», – вважає російський експерт.

За старою-доброю традицією, значно більше місця для оптимізму знаходили західні журналісти та експерти тоді, коли мова йшла про перспективи співпраці України із Європейським Союзом.

За тією ж традицією, найбільш оптимістичним було польське видання Gazeta Wyborcza, котре, розповідаючи про нові домовленості між нашою державою та ЄС у газовій сфері, не приховувало свого ентузіазму: «Запровадження Києвом європейських рекомендацій буде також великим кроком України до інтеграції з ЄС».

Російсько-український шлях проблем

Відносини між Києвом та Москвою, хоч і позбавлені (принаймні, на деякий час) густого газового ореолу, не перестали непокоїти західних журналістів та експертів своєю проблемністю. На цьому тижні закордонна преса накреслила три основні проблемні лінії.

Найвиразнішою із них була регіональна проблема, пов’язана із загальною російською агресивністю.

Акцентувати увагу на ній західних журналістів змусила дата в календарі: 8 серпня минав рівно рік від початку кавказького бліцкригу, і цю річницю ЗМІ вшанували великою кількістю статей із прогнозами про можливе майбутнє повторення конфлікту – можливо, в трохи іншому форматі і з іншими учасниками. Україна у цих прогнозах, ясна річ, відігравала зовсім не останню роль.

Французька газета Le Figaro у цьому контексті звернула увагу на те, що Росія дуже роздратовано реагує на продаж Україною зброї Грузії і не виключає можливості застосування щодо Києва санкцій. У британському The Guardian до аналізу теми підійшли з іншого боку, звертаючи увагу на млявість ЄС у фактичному протистоянні з Росією у боротьбі за вплив у нашому регіоні. Газета наводила коментарі одразу декількох фахівців, які наполягали, що Європа «повинна міцно триматися своєї мети – допомагати своїм сусідам самим обирати свою долю».

Що цікаво, в обох цих матеріалах з’явилися доволі дивні помилки: у першому із них президента Ющенка назвали «Григорієм», а у другому писали, що від «Помаранчевої революції» минуло уже шість років.

Друга проблемна лінія, накреслена західною пресою, розмістилась у релігійний площині. Американське видання The New York Times писало: «Умисно чи ні, щойно завершений десятиденний візит до України Кіріла І, глави Російської Православної Церкви, оголив небезпеки, що нависають над відносинами між Росією та Україною». Американці не лише вбачали у візиті Кіріла І серйозний політичний підтекст, але й наголошували на неоднозначності сприйняття цього візиту українським суспільством.

Без газової лінії, за усієї її відносної тонкості на цьому тижні, також обійтися не могло – особливо, якщо врахувати успішну оплату «Нафтогазом» чергового газового рахунку.

На цю тему писала Gazeta Wyborcza, не забувши при нагоді відзначити: «Від весни «Газпром» щомісяця погрожував, що Україні забракне грошей на врегулювання рахунків і це викличе новий газовий конфлікт. Побоювання не виправдалися».

Український шлях для геїв і футболу

У сферах, ближчих до суспільних, аніж до політичних, наша держава також не залишилася поза увагою ЗМІ на Захід від нас. Так, у британському The Guardian з’явився текст активіста групи Pride Клера Дімйона, у якій той досить гостро критикував опубліковану декілька тижнів тому у тому ж-таки виданні статтю про заборону в Україні фільму «Бруно» як таку, що «опошляє страждання» наших громадян із нетрадиційною сексуальною орієнтацією.

Однак при тому, що Дімйон чимало місця присвятив опису загального негативного ставлення до геїв та лесбіянок в Україні, він не спішив виносити нашій державі якихось голосних вироків. Перед тим, як жбурляти у наш бік каміння за дискримінацію за сексуальною ознакою, він пропонував читачам згадати, що й у самій Британії довго вчилися сприймати подібні меншини, а українці наразі мали для такого навчання набагато менше часу.

Тим часом у The New York Times переймалися зовсім іншою українською проблемою – організацією футбольного Євро-2012.

І хоч критичних поглядів на наші успіхи у цьому напрямку у західній пресі й до того не бракувало, цього разу американці дійшли до надзвичайно гострого висновку: «Врешті-решт Україна може стати прикладом того, як не треба готуватися до спортивної події світового масштабу».

Данило Мокрик