Подробнее Запомнить город


Сто днів Обами зробили з України сироту

05.05.09 , forpost
размер текста:

Прогнозувати, яким президентом буде той чи інший кандидат під час передвиборчої кампанії, – це одне. Робити висновки з його перших дій на найвищій державній посаді – зовсім інше. І, як вже повелося, реальність найчастіше дуже відрізняється від сподівань.

Українці ці відмінності завдяки чинному главі держави Віктору Ющенко засвоїли на власному досвіді. І зовсім недарма численні вітчизняні аналітики старанно проводили паралелі між новим американським президентом Бараком Обамою і Віктором Андрійовичем.

Як і лідера «помаранчевої революції», Обаму на найвищий державний пост винесло хвилею ейфорії. Як і Ющенко, нинішній американський чільник був для своїх виборців «президентом надії» – надії на кардинальну «зміну обличчя» їхньої держави. Як і у випадку Ющенка, перемога Обами припала на час потужної кризи – тільки не політичної, як в Україні, а економічної.

Перегинати палку у пошуках таких аналогій, звісно, не варто. Проте усі ці спільні риси українського і американського випадків усе ж таки примушують загадати загальновідоме правило: після ейфорійного передвиборчого сп’яніння завжди настає тяжке похмілля, зумовлене надлишком невиправданих сподівань і розчарування в крові.

Кадровий голод і антикризовий менеджмент

Підводячи підсумки перших ста днів президентства Барака Обами, доводиться визнати, що теза про розчарування справедлива й щодо американського президента. За три з хвостиком місяці перший темношкірий лідер США встиг припуститися чималої кількості помилок, які цілком могли б навіть поставити під сумнів саму його здатність керувати країною.

Насамперед йдеться, звичайно ж, про його, м’яко кажучи, не надто вдалу кадрову політику при формуванні владної команди.

Двоє номінантів на посаду голови Департаменту торгівлі – Біл Річардсон та Джад Ґреґ, номінант на посаду міністра охорони здоров’я Том Дашл, номінант на посаду «бюджетного супервайзера» Ненсі Ліллфер стали для Обами справжніми кадровими провалами.

Усі вони були висунуті президентом, та з різних (переважно – скандальних) причин від посади відмовилися.

Додавши до сказаного ще й зовсім не однозначну оцінку експертами та суспільством «рятівного плану» Обами для економіки США, можна з певністю сказати: початок каденції першого темношкірого президента видався зовсім не таким славним, як того могли б очікувати заражені «обамаманією» американці. І це не дивно, адже стати господарем Білого Дому у сучасних американських реаліях – радше великий виклик, аніж великий подарунок.

Зняття напруги

Те ж саме можна сказати й про реалії світові, у яких поведінка Обами, очевидно, має для України значно більше значення, ніж його внутрішньополітичні рішення і проколи. 44-ий президент узявся робити дипломатичному обличчю США пластичну операцію в надзвичайно складних і напружених умовах, які роблять мантію володаря «єдиної світової супердержави» доволі важким і незручним одягом.

Либонь, навіть ті, хто без особливої уваги слідкував за перебігом минулорічних президентських перегонів між Маккейном та Обамою, знають, що чи не найбільше республіканці критикували демократа за рівень компетентності в міжнародних відносинах. Отже, Обамі було що доводити.

У цьому стоденному екзамені найбільше зусиль американський президент скерував у бік Азії, перш за все – Ірану. Такий вибір логічно випливав не лише із його передвиборчої програми, а й із вимог геополітичного «ринку».

Після 8 років невпинної деградації стосунків між адміністрацією Буша та мусульманською спільнотою, ці відносини конче потребували «розрядки».

Навіть такий окремо взятий крок, як звернення Барака Обами до іранського народу з нагоди місцевого Нового Року свідчить про те, що сучасний господар Білого Дому вирішив змінити силові прийоми на дипломатичні. Очевидне бажання залагодити особливо гострі конфлікти США зі східними націями явно проступало протягом усієї першої стоденки президентства Обами.

Те ж бажання можна було спостерігати й у поведінці лідера США на європейській арені, хоча сама Європа наразі отримує від нього куди менше уваги, аніж від його попередників. Під час свого турне західноєвропейськими країнами Обама неодноразово заявляв, що бачить їх як партнерів для Америки, й наголошував на своїй готовності дослухатися до їхньої думки.

Спритно уникаючи можливостей поставити своїх європейських колег у незручне становище (скажімо, не вимагаючи від них конкретної кількості військових для допомоги в Афганістані), він припинив бушівську практику постійного тиску.

Так, Франція і Німеччина тепер, після ювілейного саміту НАТО, можуть тішитися ростом власної політичної ваги в Альянсі – Обама не виявив жодного бажання вставляти їм палки у колеса чи силоміць проштовхувати власні рішення.

Карту дружби і взаєморозуміння США Обами намагалися розіграти й у відносинах з іншим геополітичним важковаговиком – Росією. Мюнхенська фраза віце-президента Джо Байдена про «перезавантаження» американсько-російських відносин вже встигла стати афоризмом – і тут, знову ж таки, йдеться про більше, ніж порожні слова.

Незважаючи на те, що президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв після прем’єрних переговорів із своїм американським колегою в Лондоні фактично заявив, що наразі ніякого суттєвого прогресу у двосторонніх відносинах немає, насправді США за короткий час президентства Обами вже встигли надіслати Росії цілу низку потужних позитивних сигналів.

До таких слід у першу чергу зарахувати підвішений стан американських проектів ПРО у Центральній Європі – за що, до речі, в город американців вже встигли закинути не один камінь, – наприклад, у Чехії. Майбутнє цих протиракетних щитів зараз у дуже густому тумані, а хто найголосніше виступав проти цього проекту – річ відома.

Американські ж аналітики подекуди навіть дуже гостро критикували Обаму за домовленість між американським та російським президентами щодо нового обмеження ядерного арсеналу – на їхню думку, це може зіграти на руку лише технологічно відсталій Росії і з боку США такий хід – щедрий і не дуже зрозумілий подарунок.

Про Україну – ні слова

Ще одним із таких «знаків дружби» можна вважати й те, що слово «Україна» практично зникло з лексикону Барака Обами – навіть під час передвиборчої кампанії Обама вживав його частіше.

Зрештою, те, що його не так просто вимовити, тиснучи на російсько-американську кнопку «перезавантаження» – цілком природно.

Україна, як і подібні до неї проблемні держави, відійшли для Обами далеко на третій план – тут сама мовчазна політика господаря Білого дому є набагато красномовнішою, аніж усі інтерв’ю «наближених до імператора» американських експертів. Ідеться, мабуть, не стільки про бажання президента привчити українських можновладців до більш самостійного життя, скільки про його власні пріоритети.

І річ не просто в прагматичному стратегічному виборі. Річ ще й у тому, що погані відносини між Росією та США для Обами є спадком від Буша, одним із тих пам’ятників силовій політиці його попередника, які він сам прагне чимшвидше зруйнувати. Так само, як і у випадку з Іраном, справа в обіцяній зміні обличчя Штатів на світовій арені, і покращення відносин із Росією могло б стати чудовим індикатором успішності цієї зміни. Така мета вимагає жертв.

До того ж, пом’якшення, щоб не сказати – самоусунення США Обами із західноєвропейської боротьби за владу, що збільшує роль Франції та Німеччини, тим самим також знижує шанси України на прискорене зближення із Заходом.

Тож за перші сто днів Барака Обами українські «західники» цілком можуть почувати себе дещо осиротілими.

Такий стан справ, найімовірніше, навряд чи зміниться надалі. Якщо завтра ми не прокинемося у світі, де США процвітають і де немає ніякої фінансової кризи, де українсько-американські відносини жодним чином не торкаються відносин американсько-російських, то політика Обами так виглядатиме й протягом наступних ста, двохста, шестиста днів. Інакше кажучи, міжнародне обличчя Америки ставатиме все привабливішим, та до України воно усміхатиметься нечасто.

... ...
 


Комментарии
комментариев: 0

...
Новости партнеров


Дайджест
Не лучшее время для заимствований НАКа на фоне имиджа Украины в мировых финансовых кругах.
17.11.18, Financial club
Страховые компании Оранта и Провидна, контролирующие 13% рынка «автогражданки», покидают проект прямого урегулирования. Этим страховщикам стало невыгодно участвовать в проекте, где на них приходилось 35% сегмента, и за ними могут последовать другие компании.
Олигарх — представитель крупного капитала с чрезмерным влиянием в медиа и власти, что представляет значительную угрозу для стабильности и успеха государства.
16.11.18
16.11.18, ubr.ua
Одновременно ПФ придется соблюдать ряд новых требований по выплате пенсий, а людям нужно будет оставлять свои отпечатки пальцев.
В правительстве предложили установить регрессивную шкалу единого социального взноса (ЕСВ). Приведет ли данная новация к увеличению поступлений в бюджет?
16.11.18, ubr.ua
Cashless 2.0 – Кабмин обяжет предпринимателей перейти на безнал до 2020 года.
У ВТБ Банка не хватает денег для выполнение текущих обязательств. Как обстоят дела у других банков с российским капиталом в Украине и чем это грозит банковской системе в целом?
16.11.18, Сегодня
Стало дешевле, но вероятны проблемы с правом собственности.
Правительство предложило Верховной раде изменить принцип уплаты Единого социального взноса.
Инфляция в Украине редко опускается ниже 10% и изменениями законодательства тут делу не поможешь.
15.11.18
14.11.18
13.11.18
12.11.18


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!