Подробнее Запомнить город


Націонал-демократія залишається запитаною

размер текста:

Нещодавно український філософ, академік НАНУ Мирослав Попович заявив, що "ми переживаємо період занепаду української націонал-демократії. …Падає престиж таких національно-демократичних угруповань як Рух, "Наша Україна" і зростає престиж агресивних націоналістичних течій, таких як "Свобода".

Академік припустив, що на місце націонал-демократії "може прийти агресивний націоналістичний рух, і тоді громадянському спокою в Україні, яким ми так пишаємося, настане край. І знайдеться досить багато сил, яких це дуже порадує".

Націонал-демократи в добу незалежності. Ретроспектива

Певною мірою розвиток націонал-демократичного руху мав хвилеподібний характер, за принципом "піднесення – спад, піднесення – спад…". Хвилі піднесення (на зорі незалежності та в кінці другого терміну президентства Кучми) змінювалися хвилею спаду і пошуком нових цілей та нової організаційної форми (адже головні цілі, у першому випадку – незалежність, у другому – український президент, досягнуті).

Отже, криза охоплює націонал-демократичне середовище одразу після проголошення незалежності України. Зрештою, це визнають і окремі представники з табору нацдемів.

"Підйом національно-демократичного руху припадає на 1989-1991 роки. Після прийняття незалежності цей рух пішов на спад. Я відношу це до речей об'єктивних, оскільки ми отримали державу", – вважає Володимир Філенко, член ПРП, яка до парламенту останнього скликання потрапила в складі БЮТ.

Були й інші фактори, які не сприяли розвитку національно-демократичного руху та заважали його єдності.

Перший: саме ідея незалежності України була тією об'єднавчою ідеєю, яка змушувала національних демократів гуртуватися. Після набуття незалежності різноманітна політична еліта з національно-демократичного табору не змогла віднайти, артикулювати нової спільної ідеї.

Погляди стосовно стратегічного розвитку країни виявилися різними. Новий сенс існування був віднайдений націонал-демократами в період другого президентського терміну Леоніда Кучми, коли можна було визначити оновлену, але традиційну мету для спільної діяльності – боротьба за демократичні свободи, згортання яких розглядалося як загроза незалежності України.

Раніше відвойованої ними, в політичному обігу актуалізувалися питання подальшого соціокультурного розвитку, особливостей реалізації мовної політики.

Другий: його дуже чітко означив лідер ПРП Віктор Пинзеник: "Було надто багато романтизму і не було готовності до конструктивну. …бракувало будівничого елементу. І це серйозна проблема, особливо для перших демократичних рухів. Неготовність іти у владу зумовлювалася тим, що не було людей, які могли б на це зважитися".

Підтверджує цю тезу і Ігор Юхновський, старійшина національно-демократичного руху, який був головою опозиційної Народної Ради у парламенті, який проголосив незалежність.

Описуючи досвід своєї участі у президентських виборах 1991 року, він зазначав: "Я не був готовий бути лідером держави. Мене вела команда, і я слухняно виконував їхні побажання".

Третій: амбіції лідерів та їх оточення. Як уже зазначалося, кожна із груп, яка представляла національно-демократичний табір, мала своє бачення розвитку України і вважала його єдино правильним.

Власне тому ще в 1991 році, замість єдиного націонал-демократичного кандидата, в президентських виборах взяло участь аж чотири. У результаті переміг Леонід Кравчук. Згодом почалися розколи і в найбільших партіях національно-демократичного табору: Русі, УРП та ДемПУ. Не вдалося піти іншим шляхом і "Нашій Україні" (і блоку, і партії).

Четвертий: зовнішній вплив, який включав у себе декілька компонентів: вплив влади, вплив інших структур (партій-опонентів, спецслужб тощо) і вплив бізнесу.

Сподівання окремих нацдемів на те, що прихід бізнесменів допоможе "модернізувати націонал-демократичне середовище", не виправдалося, внутрішні суперечності лише поглиблювалися.

В'ячеслав Чорновіл у своїй останній, написаній перед смертю, статті навіть звертав увагу на таке: "Усунути з Руху Чорновола, прибрати у свої руки Рух і його фракцію у Верховній Раді – значить відкрити собі дорогу до стратегічних галузей української енергосистеми".

Детальний аналіз цих компонентів навряд чи можна вмістити в одну статтю, а тому увагу буде акцентовано на стосунках націонал-демократів із трьома президентами: Кравчуком, Кучмою та Ющенком (саме у часи їхнього президентства), які внесли свою частку в те, що Україна досьогодні не має потужної націонал-демократичної сили, яка б могла отримати більшість у парламенті.

Націонал-демократи і Кравчук. Леонід Кравчук, розуміючи силу націонал-демократів на початку 90-тих, спробував заручитися їхньою підтримкою. Але взаємності не було. Ті, хто все життя боровся проти комуністів, не захотіли підтримувати колишнього комуністичного ідеолога.

Тоді В'ячеслав Чорновіл висловлював жаль з приводу того, що "українські демократи, передусім тодішні лідери Руху, виявилися неготовими виконати свою історичну місію й добровільно віддали владу старій номенклатурі".

У результаті радикальних структурних і кадрових змін, на які сподівалися націонал-демократи, не сталося, так само як не було здійснено люстрації. Зрештою, Леонід Кравчук не зважився і на нові парламентські вибори після вступу на президентську посаду, зберігши таким чином комуністичну більшість. Хоча згодом це не завадило частині націонал-демократів (у тому числі й рухівцям) підтримати Кравчука на дострокових президентських виборах 1994 року.

Націонал-демократи і Кучма. Стосунки із другим президентомвибудовувалися нерівномірно. Сьогодні мало хто згадує про те, що Кучма, як директор "Південмашу", надавав серйозну підтримку Ігорю Юхновському під час президентської кампанії 91-го року.

Згодом представники національно-демократичного табору займали не останні місця в уряді прем'єра Кучми. Взяти хоча б Віктора Пинзеника, який був призначений тоді на посаду віце-прем'єра завдяки рекомендаціям, у тому числі, й від Руху, про що згадує у книжці "Третій президент" журналіст Юрій Луканов; або ж Юрія Костенка (міністр охорони довкілля).

Не можна сказати, що нацдеми були зовсім відлучені від влади, коли Кучма став президентом. Хоча, звичайно, вони не займали ключових посад в країні. Отже, участь націонал-демократів у владі була фрагментарною, а не цілісною.

Парламентські вибори 1998 року оголили проблеми націонал-демократичного табору. Відсутність єдності активно використовувалася владою для розмивання націонал-демократичного середовища.

Чорновіл дорікав колегам по національно-демократичному табору за те, що вони не відмовлялися від підтримки влади, аби побороти Рух, найперше це стосувалося "Національного фронту" (в який увійшли КУН, УКРП та УРП).

"На Івано-Франківщині влада притримувала Рух і вела роботу на користь Нацфронту", – скаже згодом Чорновіл в одному з інтерв'ю, додавши, що "через Нацфронт, РіП інші партії подібної до нашої орієнтації, що не пройшли 4%-вий бар'єр, голоси, відірвані від Руху, пішли комуністам".

Згодом під час президентської кампанії 99-го року протиставлення "або комуністи, або Кучма" буде використане для перемоги останнього. Націонал-демократи таким чином практично були виключені із змагання, перетворившись на статистів. Вони змушені були змиритися з президентом Кучмою, який начебто "протистояв" комуністам.

Прийшовши вдруге до влади, Кучма заявив, що всі побачать нового президента. Сподівання на це, які ще зберігалися певний час, остаточно розвіялися після зникнення Георгія Гонгадзе та після оприлюднення плівок Мельниченка.

Це і стало поштовхом до нової консолідації національно-демократичних сил. Але націонал-демократи розуміли, що справді об'єднатися їм допоможе лише новий лідер. Ним став Віктор Ющенко.

Націонал-демократи і Віктор Ющенко. Вперше за багато років націонал-демократичне середовище було єдиним у підтримці кандидата на президентських виборів.

"Заслуга Віктора Ющенка в тому, що він зумів об'єднати довкола себе правий фронт під час виборів-2002 і втримати його у ВР у фракції "Наша Україна", – зазначав Іван Заєць.

Нацдеми свято вірили в те, що Ющенко допоможе подолати проблему партійної роздробленості. Ідея створення потужної "правиці" витала не перший рік, але потрібен був лідер, який би взяв на себе відповідальність ідеологічно та організаційно забезпечити цей процес.

Проте президентська кампанія 2004-го року внесла свої корективи. Частина оточення Ющенка бачила небезпеку в його позиціонуванні тільки як лідера націонал-демократів, йшла боротьба за розширення електорального поля.

Саме тому центральний штаб кандидата в президенти Віктора Ющенка робив усе, щоб обмежити публічний вплив таких радикалів, як Василя Червонія та Олега Тягнибока. Згодом, після антисемітських заяв, останній був навіть виключений із фракції "Наша Україна".

Але й після того, як Ющенко став президентом, єдина націонал-демократична партія так і не була створена. Нацдеми зіштовхнулися практично із тими ж проблемами, що й на початку 90-тих. А найголовніше – вони вкотре втратили об'єднавчу ідею.

Взаємне роздратування, підживлюване зовнішніми впливами, тільки посилювалося. Позбавлені можливості для достатньої (чи бажаної) реалізації себе у владних структурах, частина нацдемів почала схилятися на сторону Юлії Тимошенко (а дехто, зокрема ПРП, взагалі став частиною БЮТ).

Але конфлікт, який виник у націонал-демократичному середовищі, послабив не тільки партії цього табору, він послабив і позиції Віктора Ющенка. Запропонована командою Віктора Балоги ідеологія "єдиноцентризму", поки що має сумнівні успіхи (вибори в Тернополі не беремо до уваги в силу специфіки їх проведення) і є слабким ґрунтом, на який можна опиратися під час найближчої президентської кампанії.

Так само непереконливо виглядають нові спроби вдихнути життя в "Нашу Україну".

Про націоналізм та радикальні настрої

Чи справді українська націонал-демократія занепадає, як висловився Мирослав Попович? І чи справді "може прийти агресивний націоналістичний рух"?

Для початку декілька слів про радикалізм, яким почали лякати після перемоги на виборах у Тернополі партії Олега Тягнибока "Свобода". Теза про "поступ агресивного націоналізму" активно експлуатувалася і політологами, і політичним партіями, до речі, не тільки лівого спектру.

Але треба пам'ятати, що націоналізм – це поліваріантне поняття, і що існують різні типи націоналістичного мислення, а етнонаціоналізм – це лише "найпримітивніша і крайня форма націоналізму" (за визначенням польського дослідника Анджея Валіцького), і він ніколи не був в основі ідеології українських націонал-демократів.

Той же В'ячеслав Чорновіл, який є найяскравішим представником націонал-демократичного руху, чітко окреслював своє бачення націоналізму. "Для мене і для усіх нас націоналіст – це патріот свої Батьківщини. Це людина, яка понад усе любить свою Батьківщину, нашу Україну, яка понад усе хоче добра для неї", – зазначав він.

Також він відкидав усі звинувачення у радикалізмі націонал-демократів. "Ми ніколи не були крайніми правими й не будемо ними. …Ми – право-центристи, й цієї лінії будемо дотримуватися".

Звичайно, Тягнибок, має набагато радикальніші погляди. Хоча він заперечує усі звинувачення в антисемітизмі та фашизмі, стверджуючи, що виграв уже кілька судів щодо цих звинувачень.

"Націоналізм у нашому розуміння – це любов. Це не бажання чужого, ми хочемо захистити своє. Це любов до своєї землі, нації", – стверджує лідер "Свободи". Він також не бачить нічого осудного у використанні терміну "титульна нація".

Проте перемога "Свободи" у Тернополі не дає підстав говорити про те, що ця політична сила, навіть на фоні проблем у націонал-демократичному таборі, може набрати чимало голосів, щоб достойно бути представленою в майбутньому парламенті.

Для Тягнибока не є самоціллю отримати велику фракцію у ВР, його ціль, як він сам зізнається, – "зробити тріщину у владі". Свідомо чи ні, лідер "Свободи" таким чином фактично підтвердив думки тих експертів, які стверджують, що ця політсила має технічні завдання. І її активно використовуватимуть як страшилку окремі політичні сили, навіть якщо Тягнибок цього й не хотітиме.

А як же налаштоване українське суспільство? Директор Інституту історичних досліджень Ярослав Грицак, послуговуючись результатами масштабного дослідження, яке проводилося у 1994-2001 роках і ставило собі за мету з'ясувати, які ж ідентичності превалюють в Україні, робить висновок, що "роль і значення національного чинника в посткомуністичній трансформації України значно перебільшено".

(Повністю з результатами цього дослідження можна ознайомитися в спеціальному випуску журналу "Україна модерна" (2007).

Цікавим є опитування, проведене минулого року (червень 2008) Українським центром економічних та політичних досліджень імені Разумкова, яке показує, яким є ставлення українських громадян до різних політичних течій.

За результатами цього опитування, найбільшу підтримку має екологічна течія, до неї ставляться позитивно 45,8% опитаних. На другому місці, націонал-демократична течія – 25,4% (на заході відсоток її прихильників становить 50,5, але й на сході чимало – 19,9%; негативно цю течію сприймають 9,1% та 31,7% на заході та сході відповідно).

Далі соціалістична (22,2%), соціал-демократична (21%), комуністична (19,5%), християнсько-демократична (17,2%), і нарешті національно-радикальна – лише 8% у загальнонаціональному масштабі (на заході – 17,1% позитивно, негативно – 24,9%, на сході – 7% позитивно, негативно – 39,7%). Найменше підтримки має ліберальна течія – тільки 6%.

Ці дані лише підтверджують, що суспільство розрізняє радикальний націоналізм та націонал-демократію. І остання течія користується доволі непоганою підтримкою українців. Отже запит на неї залишатиметься.

Питання лише в тому, чи прийде нова політична сила (наприклад, на базі громадського руху "За Україну!", що очолив В'ячеслав Кириленко), яка її репрезентуватиме, чи націонал-демократичний табір все-таки віднайде в собі сили для реструктуризації та об'єднання.

... ...
 


Комментарии
комментариев: 1

...
Новости партнеров


Дайджест
21.10.20, Газета.ru
Цифровизация бизнеса приведет к потере 85 млн рабочих мест в 26 странах мира, предупреждают эксперты Всемирного экономического форума в докладе "The Future of Jobs 2020". Это произойдет уже в 2025 году.
Европейские партнеры требуют от Украины более жесткого налогового контроля для украинских бизнесов – и стандарты BEPS должны его обеспечить. Но следствием может стать эмиграция бизнеса
20.10.20
БізнесЦензор зібрав коментарі від трьох українських підприємств – ЗТР, Укрелетроапарат та концерну НІКМАС – щодо проєкту закону про локалізацію. Резюме: Україна запускає те, що у всьому світі діє вже давно.
Офис президента обнародовал все пять вопросов, которые будут заданы украинцам в день голосования на местных выборах 25 октября. Один из них касается создания свободной экономической зоны на Донбассе.
19.10.20
"Зеленый" водород – экологически чистое топливо, которое может заменить ископаемые источники энергии уже в ближайшем будущем. Какие источники водорода существуют, и почему это топливо перспективно для Украины.
Алюминий подорожал до максимальных значений за полтора года. Стоимость металла на LME достигла 1863 долл/тонну за счет активного спроса в Китае и ослабления курса доллара.
16.10.20
"Банковская реформа" Валерии Гонтаревой и членов ее команды Якова Смолия и Екатерины Рожковой не была успешной. Создается впечатление, что предыдущие пять лет вся финансово-банковская система работала против отечественных производителей.
Летом ситуация на рынке труда значительно улучшилась и количество вакансий увеличилось на 47 процентов. Сейчас же работодатели заняли выжидательную позицию, пока не будет более-менее понятная ситуация со второй волной карантина.
16.10.20, Сегодня
В Украине с началом осени начался стремительный рост цен. Инфляция за сентябрь, по данным Госслужбы статистики, составила 0,5% за месяц. Экономисты говорят, что к концу года цены будут расти еще быстрее, до 2% ежемесячно.
15.10.20
В октябре, как ожидается, Верховная Рада рассмотрит подготовленный правительством проект госбюджета на 2021 год. Что не так с главным финансовым документом страны.
13.10.20
12.10.20
09.10.20
08.10.20
06.10.20
05.10.20
02.10.20
01.10.20
30.09.20
29.09.20
28.09.20
25.09.20
24.09.20
23.09.20
21.09.20
18.09.20
17.09.20


Жми «Подписаться» и получай самые интересные новости портала в Facebook!