Рятувальна шлюпка для «Титаніка»

«Сьогодні треба зробити модернізацію, серйозні зміни, починаючи з президії партії, ради партії і закінчуючи керівництвом партії в областях», – ці слова про Народний союз «Наша Україна» Віктор Ющенко сказав 19 березня 2009 року під час саміту Європейської народної партії у Брюсселі. Сто тисяч його колишніх партійців очікували подібне ще влітку 2005 року. Такі наміри були б органічно адресовані тим, кого президент попідбирав на «сміттярці».

Заклопотаність Ющенка майбутнім «Нашої України» нагадує сцени «порятунку мертвих» із кінофільму «Титанік»: шлюпка, яка спершу драпонула, нарешті повернулась, але запізно. Проте історію утилізації президентської партії варто розпочинати з її хворобливого народження.

У перші ж місяці свого президентства Ющенко активно почав опановувати роль батька нації («Я президент усієї країни»). Він помітно дистанціювався від «партійної розбудови», доручивши її «давнім любим друзям»: Порошенку, Мартиненку, Третьякову. Великі на той час повноваження президії партії (згодом, після статутних змін, ці повноваження відійшли голові ради партії) сфокусували партійну владу в кількох руках. Ця обставина завжди обурювала регіональні осередки «Нашої України», «голоси» яких ніхто й не збирався чути.

Як не намагалися політтехнологи НСНУ ідеологічно укріпити за президентом статус «партійного» – з цього нічого не вийшло. Батько не виявив любові до своєї дитини. Це простежується навіть із промови Ющенка на І з’їзді НСНУ, де він говорив про абстрактні «фундаментальні» та «загальнодержавні» речі, з яких партійні бонзи вигадували чи формували «президентські завдання».

Друга спроба «Нашої України» зробити Ющенка реально «партійним президентом» (а не лише весільним генералом – почесним головою), активізувалася під час парламентських виборів-2006. Президентові пропонували очолити виборчий список, щоб його – тоді ще вагомий – особистий рейтинг витягнув мультипартійну отару блоку. Проте Ющенко цілком справедливо запідозрив у цьому політтехнологічні махінації. Фронтальна критика БЮТ проти таких спроб повністю поховала ці наміри (втім, на київських виборах-2008 БЮТ реанімував цю призабуту тему нашоукраїнців: і список БЮТ очолив перший віце-прем’єр Турчинов, який не збирався працювати в Київраді).

«Корупційний скандал» осені 2005 року в поетапному озвученні Зінченка-Томенка-Тимошенко й «підмочені» здобутки на виборах-2006 (неповних 14% – від 20–25 очікуваних) повністю відвернули від партії як безперспективної головних фінансистів: Порошенка, який у ті часи, за визначенням прем’єрки, був «у сльозах і соплях», та частково інших. Машина «Нашої України» аж на чотири місяці потонула в безгрошів’ї та анархії: актив на місцях почав бунтувати, осередки розповзатися. Пасивність Ющенка та його аншлюс із антикризовою коаліцією плюс меморандуми з універсалами національної єдності ще більше відвернули від нього напіврозвалену партію.

Капремонт «Нашої України» восени 2006-го із залученням, як згадувалося в ЗМІ, коштів Ріната Ахметова, подарували партію, буквально на блюдечку, В’ячеславові Кириленку. Президент особисто був присутнім у Кончі-Озерній на брикливій партійній раді та наполягав на його кандидатурі.

До честі Ющенка, він нарешті почав посилено цікавитися «Нашою Україною» й працювати у виборчій кампанії Блоку «Наша Україна – Народна Самооборона» на позачергових парламентських виборах 2007 року, посилюючи агітаційні тури тандему «Кириленко – Луценко».

Все склалося б добре, якби в Цезаря не було Брута. Ще за місяць до дострокових виборів усі зрозуміли, що блок стартував уже розваленим. У кулуарах штабу блоку називали дві причини одного походження: політична обіцянка з боку Юлії Тимошенко посади спікера парламенту Кириленкові та київський стіл – Луценкові. Одразу після оголошення виборів президентська фракція реально списала Ющенка як свого вождя.

Подальша історія утилізації «Нашої України» малоцікава, бо головні битви за партію (і свій блок НУ – НС) президент уже програв протягом двох останніх парламентських кампаній.

Але цікавим у цій брюссельській турботі президента про «Нашу Україну» з її недобитими двома відсотками є інше: для кого відсилається рятувальна шлюпка? Навряд чи для Ющенка. Очевидно, партію планують злити «закарпатському» Секретаріату президента. В тому чи іншому випадку, по «Нашій Україні», на жаль, уже давно співає Селін Діон.