Тома ГОМАР: Дискусії з європейської безпеки неможливі без Росії, але… вона не може мати права вето

Що означає заява міністра оборони Франції Ерве Морена про те, що без консультацій з Росією не можна приймати до лав НАТО такі країни, як Україна і Грузія? Чим вона викликана та чи є вона своєчасною? Про це в інтерв’ю розповів керівника програми Russie/NEI.Visions у Французькому інституті міжнародних відносин Тома ГОМАРА.

— На мою думку, ця заява підкреслює той факт, що для французької влади в рамках європейської системи безпеки рішення не можуть ухвалюватися без урахування думки Москви. Але це не означає, що Росії буде дано право вето. Йдеться лише про те, що ми повинні обговорювати питання з Росією, навіть якщо вона є складним партнером.

— Тим не менше представник Росії в НАТО вітав цю заяву Морена…

— Так, можливо, ця заява розглядається російською дипломатією як щось на зразок продовження французької дипломатії, яка говорить, що НАТО і ЄС мають залучати Росію до співпраці. Тож у цій заяві присутня послідовність. Але я підкреслюю, що це не означає, що Росія має право вето. На мою думку, для французької влади абсолютно зрозуміло, що Україна та Грузія можуть самостійно ухвалювати власні рішення з питань безпеки. З іншого боку, для французької влади було б нерозумно забувати, що Росія є однією з найвпливовіших країн на Європейському континенті. Тому проблема полягає в тому, щоб об’єднати бажання приєднатися до НАТО, що виражено головним чином у Грузії і частково в Україні, з необхідністю співпрацювати з Росією.

— Справді, для НАТО важливо співпрацювати з Росією. Але, мабуть, після слів про консультації з Росією Морену слід було наголосити в інтерв’ю, що Росія не має права вето в НАТО.

— Можливо, я помиляюся, але моє тлумачення полягає в тому, що заява Морена відповідає довготривалій французькій традиції стосовно Східної Європи. Відтак ця заява є демонстрацією позиції французької дипломатії. Ця позиція є чіткою, і вона не спрямована на те, щоб загнати Росію у глухий кут. І водночас абсолютно очевидна необхідність весь час нагадувати про незалежність і прагнення грузинської та української влади. Але потрібно пам’ятати, що після грузинсько-російського конфлікту Грузія перебуває на дуже слабкій позиції. Частково це пояснюється рішеннями, які ухвалило грузинське керівництво. По-друге, Україна є дуже непевною стосовно питання вступу до НАТО через постійну політичну нестабільність. У цьому контексті Париж демонструє, що дискусії щодо європейської безпеки не можуть проводитися без Росії. Було б нонсенсом не враховувати Росії, хоча вона іноді сприймається дуже негативно. Цього не треба й намагатися робити. Адже неможливо створити стабільну безпеку в Європі без залучення Росії.

— Деякі українські експерти звертають увагу на двозначність заяви Морена і зазначають: чому б Франції не провести консультації з Росією, перш ніж повертатися до повноправного членства в НАТО…

— Відносини між Францією і НАТО глибоко пов’язані з французькою політичною культурою. Рішення де Голля 1966 року вийти з військової структури НАТО свідчило, що Франція належить до Заходу, але водночас займає особливу позицію серед членів Альянсу. Частково ця позиція пояснюється бажанням мати добрі відносини з Росією, арабськими державами. Повернення в НАТО є поворотним моментом, зважаючи на те, що для президента Саркозі дуже важливо встановити серйозні трансатлантичні відносини. Він зрозумів, що ідея європейської оборони не дуже схвально підтримується в Європі, зокрема новими членами ЄС, які віддають перевагу визначенню національної ідентичності всередині НАТО. Це дуже добре зрозуміло. З іншого боку, Франція є дуже обережною і намагається уникати стратегії ізоляції Росії.

Франція вважає не зовсім розумною точку зору, яка домінувала під час президентства Джорджа Буша і полягала в тому, що розширення НАТО може відбуватися без урахування реакції Росії.

— Чи не означає заява Морена і розмови про необхідність залучення до співробітництва Росії, що політика Франції стане більш прагматичною і менше приділятиме уваги таким питанням, як права людини і загальноєвропейські цінності?

— Так, дійсно, Франція підходитиме прагматично до військової співпраці з союзниками по НАТО. Багато французьких солдатів виконують місії під егідою НАТО, зокрема в Афганістані. Що стосується прав людини та цінностей, я думаю, що французькому уряду потрібно бути обережним у просуванні демократії. Як ми пам’ятаємо, на порядку денному адміністрації Джорджа Буша було просування демократії, виходячи чисто з інтересів безпеки. Ідея дійсно полягає в підтримці демократії, демократичних сил у країнах, але водночас потрібно обережно ставитися до демократичних трансформацій в тих державах, де це може бути контрпродуктивно. Тому можна стверджувати, що Франція буде прагматичнішою, але водночас і обережнішою у питаннях безпеки в Європі. Якщо говорити про дискусії, які почалися між Вашингтоном і Москвою, то вони свідчать, що розширення НАТО може бути дещо відтерміновано. Частково це питання стосується не лише позицій Франції та Німеччини, а все більше пов’язано з еволюцією США.

— До речі, чому Морен виступає проти того, щоб НАТО стало глобальним?

— Франція вважає нонсенсом трансформацію НАТО в політичний клуб. Для французької влади НАТО є і має залишатися військовим альянсом. Очевидно, що НАТО має стати більш ефективним. А це означає, що від цієї організації очікують, що її члени робитимуть пропорційні внески для здійснення міжнародних операцій. Франція вважає, що роль НАТО не полягає лише у приєднанні нових членів задля того, щоб заховатися під парасолькою.