Чому варто відновити довіру

Другого квітня представники країн "великої двадцятки" приїдуть на зустріч у верхах в Лондоні, щоб обговорити те, що може стати міжнародним узгодженим планом боротьби зі світовою економічною кризою. Але чи може такий план справді працювати?

Головною проблемою, безумовно, є довіра. Люди в усьому світі – споживачі та інвестори – відміняють свої плани витрат, бо світова економіка виглядає досить ризикованою. Те ж відбувалося і під час Великої економічної депресії 1930-х років.

Тодішній спостерігач Вінтроп Кейнс пояснив все це ще 1938 року. За його словами, економічне відродження залежить "від бажання індивідуальних і корпоративних покупців здійснювати покупки, які неминуче обмежать їхні ресурси на тривалий час".

"Окремій людині для цього необхідна впевненість у своїй роботі, а лідерам промисловості – у своєму бізнесі", – говорив Кейнс. На жаль, впевненість повернулася лише після того, як економічну депресію закінчила друга світова війна.

Якщо лідери, які зустрінуться в Лондоні, хочуть процвітати там, де уряди не змогли домогтися успіху в 1930-х роках, вони повинні поставити собі таку мету у фінансово-бюджетній політиці, досягнення якої буде достатньо для повного відновлення зайнятості населення і нормальних умов кредитування.

Вони також повинні поставити перед собою таку мету у кредитній політиці, яка зможе відновити нормальні обсяги наданих позик. Люди не почнуть витрачати гроші в звичайних обсягах, якщо у них не буде нормальної роботи і доступних кредитів.

Під час Великої депресії такі цілі не були реалізовані досить ефективно, і це спричинило недовіру народу до ефективності політики стимулювання економіки.

Зустріч "великої двадцятки" також має стати приводом для підтвердження деяких основних принципів.

Довіра будується не тільки на основі витрат або кредитів. Люди повинні вірити, що гроші є чимось більш довговічним, ніж заходи для стимулювання економіки, які можуть у підсумку провалитися.

Зрештою, Велика депресія завершилася не просто внаслідок масованого стимулювання витрат, пов'язаних з війною.

Як могла друга світова війна дати впевненість у майбутньому?

Звичайно, вона значно знизила рівень безробіття в Сполучених Штатах – з 15% у 1940 році до 1% у 1944 році – і мала аналогічний ефект в інших країнах. Але сталося це не через відродження ділової впевненості. Це пояснюється тільки війною: люди йшли воювати або працювати в галузі, які підтримують війну.

Справжнє відновлення впевненості відбулося тільки після другої світової війни, коли світ не поринув назад в економічну депресію. Рада економічних консультантів при президентові США попереджала про таку можливість у 1949 році, і не лише вона.

Існує, мабуть, не одна причина того, чому, навпаки, впевненість стрімко повернулася.

У першу чергу, виникло загальне відчуття "накопиченого попиту". Після кількох років поневірянь, а подекуди й фізичних руйнувань, завданих війною, люди просто хотіли нормально жити – відновити міста, мати будинок, автомобіль та інші споживчі товари.

Широко розповсюджене враження наявності накопиченого попиту також змусило людей вірити в те, що другої депресії бути не може.

Це відчуття спрацювало як потужний пакет економічного стимулювання. Люди вірили, що цей попит буде тривалим. Між іншим, ця ж довгострокова впевненість привела до швидкого зростання народжуваності після війни.

Однак на думку деяких тодішніх спостерігачів, накопичений попит був лише однією з причин того, що відбувалося.

Під час короткого, але глибокого економічного спаду 1949 року фінансовий коментатор Сільвія Портер згадувала про світогляд людей, що призвів до кризи 1929 року.

"Ми не бачили нічого поганого. Точніше, ми вважали абсолютно нормальними дику спекуляцію та кредитну інфляцію. Вони призвели до божевільної азартної гри 1929 року, яка сьогодні здається просто неймовірною", – відзначала вона.

"Але тепер, – писала Портер, – після депресії та війни, ми почали прислухатися до ідеї про те, що сто мільйонів громадян, діючи через центральний уряд, можуть досягти набагато більшого, ніж сто мільйонів громадян, що діють як окремі егоїстичні одиниці. Одним словом, ми розвинули нове ставлення до відповідальності уряду".

Вона робить висновок про те, що позитивний вплив "накопиченого попиту" і заходи, що вживаються урядом, мають сенс, тільки якщо їх розглядати на тлі зміни наших уявлень про економічну та політичну філософію.

План Маршалла, що діяв у 1947-1951 роках, став символом цього нового бачення. США виділили мільярди доларів фінансової допомоги для відновлення європейських країн, зруйнованих війною.

Даний план сприймався громадськістю як прояв нової ідеології – визнання необхідності надання допомоги нужденним. Європі не дозволили б зачахнути, і економічне стимулювання прийшло з-за кордону.

Під час Великої депресії економічна теорія Кейнса не отримала широкого визнання і розуміння, однак після війни вона стала основою нової системи суспільного договору.

Це була теорія, що ідеально підходить для покоління, яке щойно принесло величезні жертви. Вона воскресила віру у відповідальність людей одне перед одним, оскільки вплив економічного стимулювання подвоюється за допомогою цієї надихаючої віри.

Тому всі обіцянки та наміри, висловлені на майбутній зустрічі в верхах "великої двадцятки", матимуть велике значення.

Представлені країни повинні проявити щедрість і змусити світову економіку працювати на благо всіх людей.

Завдання, що здаються другорядними, такі як надання допомоги країнам, що розвиваються, і бідним людям, що найбільш постраждали від сьогоднішньої кризи, будуть грати одну з головних ролей у відновленні довіри, як і план Маршалла після Другої світової війни.