Здорова альтернатива

Модернізувати країну та налагодити зворотній зв’язок між громадянським суспільством та владою — це ключове завдання новоствореного руху «За Україну!», установчий з’їзд якого відбувся минулого вікенду в столиці. «Поки країна падає у прірву, вожді та вождішки, партії та партійки гризуться за владу і короткочасну популярність», — йдеться в підсумковому маніфесті руху. Лідер «За Україну!» В’ячеслав Кириленко, відзначивши, що Україна втратила шанс на модернізацію та системні реформи, який отримала після помаранчевої революції, констатує: «Цінності, які ми відстоюємо, вічні — Україна, її державність та народ. Ми ініціюємо дії, спрямовані на захист національних інтересів, звільнення економічної та соціальної ініціативи громадян від бюрократичних перешкод та корупції, а також на модернізацію нашої країни».

Планка, погодьтеся, досить висока, а заявка — більш ніж амбітна. Чи вдасться новоспеченому громадському руху «втримати марку»? Питання наразі відкрите, дати на нього відповідь можна буде лише через якийсь час. Проте певні висновки щодо факту створення об’єднання «За Україну!» напрошуються вже сьогодні. По-перше, на полотні розмитих, завуальованих ідеологій найкрупніших політичних сил країни у самій лише назві новоспеченого об’єднання йдеться про чітку проукраїнську платформу. Ця ніша наразі фактично порожня, тому в пана Кириленка є гарний шанс заповнити її. По-друге, заявлено, що «За Україну!» створюватиметься знизу, а не згори, як зазвичай формуються сучасні партії, блоки, об’єднання, зрештою — одноразові проекти. Тому вкрай важливо не лише обмежитися гарними фразами, а й дотриматися формату — знайти, навіть у найвіддаленіших куточках країни, те світле, живе, здорове, що безперечно є в народі попри чвари у владі та цинічність політики як такої.

По-третє, створення громадського руху — це сигнал для влади, яка, з огляду на відсутність постійного, рішучого тиску людей, відчуває себе впевнено навіть у кризові моменти.

Громадський рух — це та сама щука, яка не дозволяє дрімати владному карасю. Окрім того — це ще й альтернатива, яка останніми роками в нашій країні в дефіциті. «За Україну!» — це не єдиний щойно народжений громадський рух. Є ще «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка та «Фронт змін» колишнього спікера Арсенія Яценюка. Чи можлива конкуренція між новоствореними об’єднаннями? Тут як і в кожній медалі — дві сторони. З однієї — конкуренція можлива в тому плані, щоб задати старт залучення коштів, необхідних для діяльності рухів не олігархів, а рядових українців. До речі, ця формула давно й дієво працює в Європі. З іншої сторони, якщо Арсеній Петрович може гранично швидко освоїти ліберальну нішу, то В’ячеслав Анатолійович — націонал-демократичну. З одного боку, громадський рух — це та сама щука, яка не дозволяє дрімати владному карасю. З другого — це ще й альтернатива, яка останніми роками у нашій країні в дефіциті. «За Україну!» — це не єдиний щойно народжений громадський рух. Є ще й «Фронт змін» колишнього спікера Арсенія Яценюка. «Я сьогодні можу пообіцяти тільки одне: те, що свого часу обіцяв Черчілль — піт і сльози», — заявив днями в інтерв’ю Бі-бі-сі екс-голова Верховної Ради.

Які перспективи мають громадянські рухи і чи можуть вони стати здоровою альтернативою тим, хто, бувши неодноразово дискредитованим, знову і знову опиняється на владному Олімпі? Про це «День» говорить із політологом, директором Центру суспільно-інформаційних технологій «Форум» Валерієм ДИМОВИМ.

— Які перспективи на сьогодні у громадських рухів з урахуванням того факту, що ключові правлячі політичні сили не відчувають серйозної конкуренції та серйозного впливу ззовні?

— Справді, провідні політично-олігархічні сили практично перетворили Верховну Раду в свого роду (ЗАТ). Вони то чубляться, то любляться, проте в цій колотнечі й війні всіх проти всіх за посади вони фактично відірвалися від людей і проблем, які існують в українському суспільстві. А ці проблеми, на превеликий жаль, отримали апокаліптичне забарвлення, оскільки в світі дійсно криза, а наша влада неспроможна сформулювати рішення, котрі дозволили б розв’язати проблеми. Тому, на мою думку, альтернатива в громадському русі є. Як свідчать численні соціологічні опитування, дійсно, люди чекають чогось нового, чекають, коли врешті хтось запропонує реальну програму дій, оскільки в двох найбільших партійних клубах — Партії регіонів і БЮТ — вони вже не бачать людей, спроможних на реальні програмні дії.

— Пана Кириленка, якого щойно обрали лідером руху «За Україну!», вважали чи не останнім політиком, котрий залишився з часів помаранчевої революції із Віктором Ющенком. З урахуванням того, що В’ячеслав Анатолійович вирушив у самостійне політичне «плавання», можна говорити, що діючий Президент втратив останній політичний оплот?

— У цьому контексті хотів би зауважити, що Кириленко має серйозний досвід роботи якраз громадського діяча. Свого часу він очолював громадські організації, які проводили резонансні акції на шляху розбудови та становлення незалежної України. Це була, зокрема, і Українська студентська спілка, і молодий Рух. Тому я вважаю, не варто говорити зараз про те, що Кириленко вирушив у самостійне політичне плавання. Він і раніше був незалежним, передусім в ідеологічних питаннях.

Як приймаються рішення в парламенті? Що називається, баш на баш: я вам гарантую вибори в Тернопільській області — ми вам у Севастопольській раді й так далі. Іншими словами, наразі в парламенті не приймають конструктивні рішенні, конкурують люди, а не програми. Не виключаю, що саме ця атмосфера і спонукала Кириленка до створення громадського руху. Перед цим, нагадаю, у Верховній Раді було створено депутатську групу, яка нині набуває суб’єктності.

(23 грудня 17 депутатів ВР створили депутатську групу «За Україну!», зараз у групі — 18 парламентарів. До групи ввійшли нардепи від НУ-НС, які не підтримали створення коаліції із БЮТ та блоком Литвина. — Авт.). Навіть на останньому пленарному тижні ми бачили деякі законодавчі ініціативи даної групи, які часто-густо душаться не лише у ВР, а й бюрократами на місцях.

— Дехто з експертів після створення «За Україну!» проводить паралель з Рухом, мовляв, доцільно говорити про переформатування Руху. Із ким буде, на ваш погляд, конкурувати цей рух? Із «Фронтом змін» Яценюка?

— Суспільство справді очікує змін, проте навряд чи рух «За Україну!» конкуруватиме з «Фронтом змін». Мені на сьогодні складно сказати, якою є ідеологічна платформа «Фронту змін», окрім лозунгу «Зміни заради змін». Я не критикую розпочате паном Яценюка, просто хотілося б бачити чітку ідеологію, а не красиві лозунги. Що стосується переформатування Руху, мені видається, таке порівняння дуже вдале, оскільки на зміну політтехнологічним проектам (зібралися, знайшли, вклали, отримали результат) можуть прийти проекти стратегічного розвитку. Політичні завдання Руху — отримання незалежності було досягнуто. На сьогоднішній день ми знову бачимо загрози існуванню України як держави, тому країна справді потребує свого роду перезавантаження. Дійсно, має бути проект, який би консолідував активних людей, які зроблять усе задля того, аби порядок денний проблем українського суспільства отримав втілення в порядку денному української Верховної Ради.

— Чи готове суспільство на даному етапі повірити комусь новому, адже, як свідчить серед іншого виборча історія останніх років, українці звикли обрати за принципом «із двох бід меншу»?

— Пам’ятаю, був свого часу такий слоган: «Будь реалістом — голосуй за Кучму». Мовляв, навіщо чогось шукати, когось нового відкривати для себе. До речі, до подібної тактики не так давно вдавалася і Юлія Тимошенко, агітуючи голосувати за тих, кого суспільство знає. Проте зараз, на мою думку, саме нові сили можуть зіграти злий жарт із тими, хто пропонуватиме такі схеми. Я не думаю, що ми більше не побачимо старі обличчя, але, з другого боку, не вважаю, що цим обличчям буде легко переконати людей у тому, що вони знову (вкотре) зможуть забезпечити прекрасну політику або професіональні програмні дії. Отож, мабуть, суспільство готове. Єдиний момент: люди сьогодні втрачають не тільки робочі місця, а й надію на спроможність влади щось змінити. Можливо, саме з громадських рухів проростуть інші структури, адже громадські рухи забезпечують консолідацію людей, які можуть щось робити і роблять, до речі, щодня. Ці люди живуть не офшорним зонами, не сардиніями-ніцами, а живуть буденним українським життям. Тому вважаю, що зневіра людей у тих, хто не відчуває їхні проблеми, може конвертуватися в довіру до тих, хто їх реально бачить. Про це, звісно, можна говорити, якщо буде забезпечено координацію, тобто зворотній зв’язок між тими, хто висуває ініціативи, і тими, хто забезпечує цим ініціативам місце їхнього втілення.

— Яку роль, на ваш погляд, у процесі оновлення політичного правлячого класу зіграє світова фінансово-економічна криза, яка, на жаль, досить серйозно вдарила по позиціях нашої країни?

— Економічна криза вирує в усьому світі, але, по-перше, до неї готувалися ще рік тому, по-друге, розроблялися відповідні плани дій. А ми, схоже, проспали. Ми бачили загрози, але заговорили їх. Тому світова криза буде мати й вже має серйозний вплив на (в тому числі) зміну орієнтирів і поглядів людей. Дивіться, ми тут в Україні знаємо про антикризові плани Саркозі, Обами, Меркель, але ми не знаємо, що роблять наші законодавці та наша виконавча влада. Де єдиний антикризовий план? Опозиція також нічого не пропонує. Що стосується парламенту загалом, то він зараз, на мою думку, втратив свої законодавчі функції. Суспільство чудово бачить, що відбувається. Суспільство робить свої висновки, і я вважаю, що ми зараз маємо черговий шанс.

КОМЕНТАР

В’ячеслав КИРИЛЕНКО, лідер громадського руху «За Україну!»:

— Передусім, хочу зазначити наступне: високопосадовці мусять нарешті зрозуміти, що головне їхнє завдання — не президентські вибори, а те, хто як працює на своїх посадах.

Найбільші парламентські політичні сили БЮТ і ПР за змістом, формою та по суті своєї діяльності — це одне й те саме. Тому що для них головне — влада і тільки влада. Боротьба — лише за те, щоб Тимошенко змінив Янукович, а про ідеї та програми ми нічого не чуємо. «За Україну!» ставить незручні запитання обом цим домінуючим силам і закликає їх виголошувати публічні ідеї та саме за них боротися. Ми повинні розірвати замкнене коло, нав’язане двома найбільшими вождівсько-олігархічними політичними кланами, які то змовляються одне з одним, то починають на людях публічну боротьбу без правил. Під час цієї боротьби гине не тільки українська економіка, а й помітно хитаються, власне, підвалини української державності. Тому ми створюємо громадський рух «За Україну!». Для чого? Для того, щоб тисячі ініціатив простих українців не залишалися без уваги, а ставали реальним предметом для роботи влади.

Підкреслюю, «За Україну!» — це не політичне, а громадське утворення, яке має декілька завдань. Насамперед — представляти українські інтереси та українські цінності в українському парламенті в сенсі пропагування ідей, з якими до нас звертаються представники громадськості, культурні діячі та й просто українці, небайдужі до ситуації в нашій державі. Ми забезпечуватимемо не тільки оприлюднення громадських ініціатив, а й вирішення цих питань через Верховну Раду. Окрім того, серед наших пріоритетів — захист прав малих і середніх підприємців, які нині потерпають від податкової війни, що її оголосив їм уряд. Переконаний, що найбільша проблема сьогодні полягає у відсутності взаємозв’язку між громадянським суспільством та владою. Тому цю прогалину необхідно якнайшвидше закривати. Ми є патріотичний рух, який виноситиме на порядок денний саме патріотичні питання і захищатиме тих, хто розуміє: без українських цінностей не може бути й України.