Казус Маршалла. Чому ЄС вигідно дати Україні 50 млрд євро на інфраструктуру

Мрія про щасливе та заможне життя ніколи не покидала українців, як і пошук способів його досягнення. Кожен звісно шукав свій шлях до щастя, але ідея що "Захід нам допоможе" ніколи не покидала мешканців сонячної України, як до революції, так і після. Перемігши всіх суперників на президентських виборах 2014 року Петро Порошенко відновив політичний курс на євроінтеграцію і мало не одразу заговорив про те, що зважаючи на непросту економічну ситуацію, зовнішню агресію і  відданість українців ідеї єдиної Європи варто б європейцям подумати не тільки про те, як вчити нас жити (тим паче, що ідеям боротьби за правду, свободи гідності, ми самі навчимо кого завгодно на планеті), а допомогти матеріально. Бодай трішечки. Мова навіть пішла про інвестиційну конференцію, де можна було б трохи назбирати грошей для розбудови нормальної європейської держави в степах України. 

Проте, тоді, в буремному 14-му році до цього так і не дійшло. Більше того, незважаючи на крики про економічну катастрофу і розкрадання державних коштів Україна спромоглася вчасно розрахуватися з МВФ та різноманітними міжнародними кредиторами на суму в 14 мільярдів доларів, а натомість позичила в Фонду 9 мільярдів і якось нічого страшного не сталося. Єдине, що курс гривні до долара провалився втричі, але то інша історія.

Так от розмови про матеріальну допомогу після цього трохи затихли, а посол Німеччини в Україні навіть переконував, що насправді нічого такого не треба, мовляв, наведіть у себе порядок і все стане добре, будете собі якось розвиватися.

Проте ідея виявилася живучою і цього року про неї активно заговорили знову.  Так, 14 вересня, відбулася міжвідомча нарада та прес-брифінг щодо спільної українсько-литовської ініціативи під назвою "Новий європейський інвестиційний план для України та інших країн Східного партнерства" (т.зв. "План Маршалла для України" – за аналогією з американською допомогою для поруйнованої післявоєнної Європи).

"План Маршалла" презентували Перший віце-прем'єр-міністр Степан Кубів, екс-прем'єр Литовської Республіки Андрюс Кубілюс та нардеп Ганна Гопко. 

Сама ідея проста як колумбове яйце – давати Україні по 5 мільярдів євро протягом 10 років на розвиток інфраструктури. Це мовляв дозволить підтягнути інфраструктуру країни до нормального, цивілізованого рівня, а окрім того дозволить прискорити економічне зростання до 6-8% на рік. Що звісно було б великою втіхою, як для маленьких українців, які поправили б свій добробут, так і для нинішньої влади, котра могла б розповісти про чергові досягнення в подоланні зубожіння.

Цікаво відзначити, що Польща, на реформаторський досвід якої у нас люблять покликатися прихильники реформ, борці за правду і краще життя для народу, не зважаючи те, що справді рухалася до капіталізму куди рішучіше ніж українці (відверто кажучи – українці капіталізму бояться), тим не менше, кошти на розвиток інфраструктури, модернізацію доріг, системи комунікацій і управління отримала з фондів ЄС. Сам видатний архітектор польських реформ професор Лєшек Бальцерович відкритим текстом заявляв, що увесь приріст польського ВВП за роки успішних реформ пішов на соціальні виплати і борги, а от інфраструктура, то вже гроші Євросоюзу. В інтерв'ю "ДС" ще один знаний реформатор Славомір Новак прямо заявив, що без грошей Євросоюзу дороги в Польщі були б такі самі як в Україні.

Загалом так виглядає, що спираючись тільки на власні сили, вибратися з економічної відсталості якось не виходить. Хіба запозичити досвід у барона Мюнхаузена, який володів секретом як витягти себе за чуприну з болота при допомозі надзусилля і сталевої волі. На жаль, українці (як поляки і з литовцями) цим секретом не володіють.

Українські експерти з традиційним скепсисом поставилися до мрій про європейські гроші. Так, знаний фінансовий аналітик, постійний автор "ДС" Олексій Кущ, порівняв міркування про план Маршала з казками Шахерезади, мовляв, влада буде розказувати аж до виборів. Утім, казки не казки, але діючій владі вигідно, щоб ці гроші дали. Зрештою,  у діячів опозиції інтерес той самий, тільки щоб гроші дали, але трішки пізніше, коли при владі будуть вони. Проте, ключове питаня, чи можуть дати в принипі?

Скептично сприйняв цю ініціативу і інший, традиційно лояльний до ініціатив реформаторів з уряду (і особливо Національного банку) економіст Сергій Фурса. У нього своя версія, чому грошей не дадуть. Мовляв, українська влада дуже погано виконує угоди прописані в угоді про МВФ, а тому про якісь додаткові гроші від західних партнерів годі й мріяти.

От якби здолали корупцію, чи бодай понастворювали антикорупційних судів, та почали торгувати землею, от тоді, мрії мали б підстави для реалізації.

Знані експерти, до певної міри мають рацію, але після того, як Європа незважаючи на увесь скептицизм експертного співтовариства, таки зрештою погодилася на безвіз для України, то є шанси, що і грошей на інфраструктуру можуть дати. Цілком може статися, що такі сподівання аж ніяк не безнадійні…

Звісно абсолютна більшість українців свято переконана, що гроші від Заходу ми заслужили. І то давно. Тут можна пригадати і страждання в Радянському Союзі, і Голодомор, і героїзм та втрати під час Другої світової війни, а окрім того, що неодноразово саме українці зупиняли навалу одр зі Сходу супроти Європи. За це все нам мають дати багато грошей.

Це звісно українська мотивація, з боку Європи вона виглядає дещо по іншому, але сенс дати грошей на інфраструктуру є. І це далеко не благочинність. Справа в тому, що навіть не згоджуючись на членство України в ЄС, європейцям вигідно, щоб у них під боком була нормальна країна, в якій європейцям зручно заробляти гроші, не страшно приїзджати, а комусь можливо навіть сподобається тут оселитися. Образно кажучи, інвестуючи в Україну і даючи гроші на інфраструктуру, Європа стриже газон у себе перед парканом. Щоб все було гарно, красиво і зручно. Це цинічно, але спільний сухопутний кордон з ЄС це найцінніша річ, яка є в українців.

Звісно, після талановитого і волелюбного народу. І інтерес Європи, щоб кмітливий, працьовитий і норовливий люд був зайнятий покращенням власного добробуту, а не влаштовував чергову революцію в прагненні віднайти загублену чи то в часи козаччини, чи то ще за Київської Русі, соціальну гармонію.