Новий голова Держінвесту Сергій Євтушенко: Нацпроекти цікаві багатьом політичним силам

Новый руководитель Государственного агентства по инвестициям и управлению национальными проектами Сергей Евтушенко носит недорогие часы и приличный, но не супермодный костюм.

Как и многие в новом Кабмине, он еще не привык к роли руководителя большой структуры.

Держинвестом, или Нацпроектами (так по традиции называют это агентство) ранее руководил харизматичный Владислав Каськив. Он придумал делать за счет государства точечные проекты, которые способны дать большой экономический эффект.

Сама по себе идея отличная, что-то подобное из себя представлял знаменитый План Маршалла. Да и продвигаемые Держинвестом по себе проекты тоже очень здравые, за исключением разве что "Олимпийской надежды".

Другое дело, что ждало эту идею в Украине. Каськив сумел создать Нацпроектам большую известность.  Он много ездил, говорил и встречался с людьми. Правда, успехи были преимущественно в публичномполе.

На практике Каськиву приходилось столкнуться с огромным сопротивлением со стороны премьера Николая Азарова и других влиятельных лиц. В итоге, за несколько лет существования Нацпроектов, денег из бюджета на их реализацию не выделяли в принципе – хотя на то же "Евро-2012" они находились с легкостью.

Были и специфические моменты. До сих пор в памяти тысяч людей жива история о том, как Виктор Янукович подписывал предварительную договоренность по строительству LNG-терминала (который превращает сжиженный газ в обычный) с лыжным инструктором.

Каськив после этой истории удержался в должности, но его репутация была испорчена основательно. В то время многие говорили о том, что проект сорвали агенты влияния России в украинской власти. Но "лыжник" в любом случае был перебором.

Евтушенко во времена Каськива работал в Нацпроектах, но руководил совершенно другим направлением – Единым инвестиционным окном. В агентство обращались иностранные компании, которые хотели быстро и без проблем работать в Украине.  Их брали за руку и водили по разным инстанциям, резко ускоряя и удешевляя оформление всех разрешений.

Ускорению способствовала всеобщая известность, что Нацпроекты работают под личным патронатом Януковича.

Сейчас из агентства ушли многие ключевые люди, работавшие над разными направлениями. Штат Нацпроектов, и без того скудный, будет в очередной раз урезаться. Тем не менее, за позицию руководителя идет настоящая война.

Назначение технократа и бывшего инвестбанкира Евтушенко на пост главы агентства некие силы восприняли как оскорбительное, и принялись "копать" под нового руководителя. У влиятельных людей были свои планы на Нацпроекты.

О том, что это за планы, и что ждет агентство в ближайшем будущем, мы спросили самого Евтушенко. Встреча происходила ранним утром в одной из киевских кофеен.

***

–  Чому саме вас призначили керівником Нацпроектів?

–  Кабмін мав ряд кандидатур на цю посаду. Гадаю, в уряді зважили життєвий і професійний досвід цих кандидатур.

В агентстві (за часів Каськіва – ЕП) я був посередником для контакту іноземних компаній з урядом України. До нас зверталось дуже багато компаній з різних галузей, щодо різних масштабів інвестицій. Крім того, я випускник Києво-Могилянської академії, носій певної філософії і певної культури та цінностей.

–  Тобто, Павло Шеремета (міністр економіки, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи – ЕП) міг бути причетним до вашого призначення?

–  Павла Шеремету я знаю ще з часів його роботи в Києво-Могилянській бізнес-школі. Але мені хочеться вірити, що призначення відбулося завдяки моїм професійним якостям і моєму досвіду. У мене дві магістерські ступені – з політології та бізнес-адміністрування. Я довгий час я працював в громадській організації, а також в комерційній компанії. Розумію, як працює перше та друге. А останні кілька років я на держслужбі, і тепер розумію, як працює вона. Це мені дає таке периферичне бачення і розуміння того, як працює наша економіка вцілому та як впливає на неї держава.

–  Чи всі були задоволені вашим призначенням?

–  Мабуть, не всі. На жаль, українська політика не має гарного запаху. У ній багато підкилимної боротьби. Я відчуваю ці укуси в пресі, але ставлюсь до цього таким чином: ти проходиш повз пісочницю, і тебе брудом облили діти. І як ти на це будеш реагувати?

–  На вашу думку, яке походження цих заяв?

–  Боротьба за владу.

–  За що боротися в нацпроектах?

–  По багатьох нацпроектах великий шматок роботи вже зроблено. Умовно кажучи, ми пройшли 75% шляху, залишається 25%. Думаю, багатьом політичним силам це цікаво. Наприклад, питання LNG-терміналу. 

"Ми розуміємо, як зацікавити турецьких партнерів"

–  Тобто можна швидко його запустити і сказати, що "це ми зробили"?

–  Абсолютно точно. Я переконаний, що LNG-термінал в Україні відбудеться в будь-якому разі, тому що це вимога ринку. Цей проект вже відбувся б, якби не було перепон, адміністративного тиску та конфлікту інтересів. LNG-термінал дозволить Україні отримувати 5 млрд кубів газу на рік. Якщо купляти його на "спотовому" ринку (на якому торгують вільними залишками – ЕП), то ціна складе 375-380 доларів. Це при тому, що ми очікуємо ціну російського газу до 500 доларів.

–  Начебто звучала цифра 375 доларів.

–  375 доларів – це питання перебування Чорноморського флоту. Якщо Росія скасує цю знижку, то ціна зросте ще на 100 доларів.

LNG-термінал – це страховий поліс для нашої держави і для її енергетичної безпеки. Питання до уряду: нам потрібний цей страховий поліс чи ні? Якщо потрібний – тоді приймаймо рішення. Якщо держава не хоче купувати цей страховий поліс, але нам потрібний зріджений газ, то варто дати "зелене світло" приватному бізнесу. Хай приходить будь-яка міжнародна компанія, що має для цього потенціал та ресурси, і яка зможе вирішити питання, які лежать в площині міжнародних відносин. Зокрема, питання консервативної позиції турецького уряду.

–  Вважалося, що при попередньому уряді були дуже сильні позиції Росії. Начебто це було головною причиною того, що LNG-термінал так і не відбувся. Вірно так вважати?

–  Безперечно, що так. Ми працювали по LNG-терміналу дуже активно, багато рішень приймалося та обговорювалося на найвищому рівні. Був активний діалог з турецькою стороною, позиція якої є ключом до цього проекту. Але з того часу, як росіяни дали нам значну знижку на газ в грудні 2013 року, ми не зробили багато в даному напрямку, адже ціна російського газу стала нижчою, ніж вартість LNG.

–  Юрія Бойка вважають ледве не одним із основних російських лобістів. Не було так, що він, з одного боку, вів перемовини, а з іншого боку якось гальмував запуск LNG-терміналу?

–  Не можу цього сказати. Я брав особисто участь у кількох переговорах, які він проводив восени 2013 року. Для нього це був високий пріоритет, це відчувалося. Щодо підводних течій – мені дуже важко про це говорити. Робота серйозно пригальмувалась у грудні 2013 року, оскільки ціна на трубний газ стала нижчою, ніж ціна спотового ринку скрапленого газу. Відповідальність за прийняття такого рішення у той момент ніхто не готовий був брати на себе.

Питання в тому, чи готова була в той момент Україна свідомо піти на збитки. Ми ж не знали, скільки ця знижка триватиме, а по факту вона тривала всього три місяці.

–  Яка позиція турецького боку? Якщо ми зараз даємо відмашку і починаємо будувати LNG-термінал, чи готова Туреччина пропускати кораблі зі скрапленим газом?

–  У нас є розуміння, яким чином зацікавити турецьких партнерів. Якщо ми покажемо турецьким партнерам, що готові вітати їх у цьому проекті з комерційної точки зору, то для них це буде хороша пропозиція.

–  Це і є уступка для Туреччини?

–  Ми зацікавлені, щоб Турція взала участь в комерційній частині цього проекту. Для них це дуже чутливий момент з точки зору їхніх національних інтересів.

Тобто ми повинні обґрунтувати нашу позицію з наукової, з технічної, з економічної та правової сторони. Ми дуже фундаментально готуємось.

Для нас відома міжнародна компанія робить дослідження, в якому на науковому рівні пояснить, що транзит LNG є безпечним процесом. Це набагато більш безпечний процес, ніж транзит сирої нафти. Танкери з нафтою та стиснутим (LPG) газом сьогодні у величезній кількості ходять Босфором, а вони є набагато більше небезпечні.

Але знову ж таки, досягнути домовленостей з Туреччиною можливо лише на найвищому рівні. Я впевнений, якщо українському уряду це буде не під силу, потрібно надати право приватному міжнародному бізнесу взятись за цю справу. Для них не складе великої проблеми.

–  Зараз військовий час, Росія захоплює навіть українські цивільні судна. Чи не буде це проблемою для реалізації ідеї LNG?

–  Безперечно, це не сприятиме веденню переговорів.

–  За останні півроку склалося враження, зокрема, , що для проекту LNG Україна має закупити не лише плавучу платформу, але і кораблі для перевезення газу. Це правда?

–  Немає потреби в будь-якій купівлі. Набагато дешевше орендувати платформу. Поки що це найшвидший спосіб отримати альтернативний інструмент для постачання газу у нашу країну. Йому поступається навіть сланцевий газ. Можливо, конкурентоспроможним є реверс, але реверс – це питання великої політики. А LNG платформу можна ввести в експлуатацію за 12-15 місяців на суто комерційній основі.

–  Скільки буде реально коштувати оренда платформи?

–  Буде оприлюднена абсолютно біла і прозора документація. На даний момент нами підписаний попередній договір з компанією "Екселерейт", яка є номером один в індустрії оренди суден для регазифікації скрапленого газу. Нами написаний попередній договір, і ми розуміємо всі суттєві умови. Як правило, комерційні умови – це конфіденційна інформація. Але скажу так. Це складає дуже маленький і взагалі незначний відсоток від того, яким є наш щомісячний платіж "Газпрому".

–  Купити платформу оцінювалось приблизно у 1 млрд з чимось доларів.

–  Не плутайте, будь ласка, купівлю платформи і побудову наземного терміналу. Регазифікаційний корабель коштує приблизно 250-350 млн доларів.

–  Це корабель, який підпливає і відзразу качає газ до труби?

–  Так, він швартується до спеціального причалу і там перебуває постійно. До нього підпливає інший корабель, і передає охолоджений до -162° С скраплений газ. Це наче величезний холодильник. Потім газ нагрівається, розширяється в 600 разів, і заходить в нашу газотранспортну мережу.

На сьогоднішній день , це нова технологія. Перші поставки зі Сполучених Штатів починаються у 2015 році. Але дуже швидкими темпами зростає пропорція на спотовому ринку, у противагу довгостроковому контрактному. Вона вже перевищила 35% і, гадаю, за два роки перевищить 50%. Тобто, ринок скрапленого газу стає абсолютно ліберальним, і за п'ять років він буде схожий на ринок металу та пшениці.

"Ми підпорядковані Кабінету Міністрів"

–  Нацпроекти починалися як іміджевий проект Віктора Януковича. Їх швидка реалізація обіцяла йому репутацію "батька нації". Яка зараз ідеологія Нацпроектів?

–  Сама ідея нацпроектів – вони тоді називались "стратегічними проектами" – була вперше схвалена Юлією Тимошенко у 2009 році. Каськів вперше переконав тоді прем’єра Тимошенко в доцільності переходу на державному рівні з процесного способу управління до проектного. Янукович також побачив у цьому раціональне зерно, і запропонував Каськіву очолити це агентство та довести коректність своїх оцінок. Тому я не можу сказати, що це була ідея Януковича.

Думаю, не потрібно персоніфікувати ці справи. Для держави це корисні речі. Будь-який проект, "Відкритий світ" чи LNG-термінал, зробить життя українців більш стабільним, безпечним та комфортним. 

–  Вас призивали до критики попередників, тобто Каськіва? Умовно кажучи, показати пальцем на попередника і сказати, що він був повністю ворожа істота для народу, а ось ви доведете свою вірність народу.

–  Підозрюю, що багатьом цього б хотілось. А комусь би хотілось, щоб я робив навпаки, та співав дифірамби певним людям. Але я думаю, що моя задача – тверезо дивитись на нинішню ситуацію, розуміти сильні і слабкі сторони проектів. Розібратись, який з національних проектів може бути реалізований у короткостроковому періоді, і забезпечити результат.

Найбільшою проблемою (Нацпроектів за часів Каськіва – ЕП) було те, що були неспівставні масштаби задач, які стояли, із наявним організаційним, людським та фінансовим ресурсом. Я би хотів спочатку проаналізувати ситуацію від зворотного: які у нас є можливості та ресурси, і чого ми можемо досягнути і в які терміни.

Моїм першим кроком був наказ про комплексний аудит і перевірку результатів діяльності Національних проектів і наших усіх підвідомчих організацій. На підставі результатів цієї перевірки ми зможемо скласти тверезу оцінку і сконцентруватись на тих речах, які ми закінчимо у короткостроковий період. Я б сказав, що LNG-термінал після прийняття політичного рішення можна реалізувати у період 12 місяців.

–  Які ще проекти можуть "вистрілити" швидко?

–  Вже "вистрілив" проект "Повітряний експрес". Підписаний договір з китайським генпідрядником та "ЕксімБанком" Китаю. Почалось фінансування цього проекту, але воно здійснюється на китайського генпідрядника. Зараз іде останній етап проектування.

Україна по цьому проекту вже має фінансові зобов’язання. І тому наша задача серйозно сфокусуватись на цьому проекті і забезпечити вирішення дозвільних питань, земельних питань, питань рухомого складу. При цьому зробити все можливе, щоб українські підприємства і український продукт був представлений у цьому проекті якомога більшою часткою.

–  А чому не видно жодних слідів робіт в бік Борисполя?

–  Іде паперова робота. Я про конкретні деталі зараз не готовий сказати. Це тема окремої предметної розмови, тому що задача дуже важлива. Партнерство з Китаєм сьогодні у нас представлено двома проектами. Перший – це зернова корпорація, 3 млрд USD під проект з торгівлі злаковими, і другий – це наш.

–  Ходять чутки, що стався зрив контракту з торгівлі зерном. Китайці навіть готові санкції застосувати. Це про Нацпроект йдеться мова?

–  Китайці ніколи не роблять поспішних рішень. Навіть якщо виникнуть проблеми у їхнього партнера – вони ніколи не дозволять йому втратити обличчя публічно. Тому я практично не маю сумніву, що це неправда.

Китайці ніколи не поспішають. На щастя і на жаль. Вони ведуть переговори дуже скрупульозно і предметно, і це розтягується на довгий період часу. У них складна процедура прийняття рішень. Але коли ти починаєш працювати з китайцями, то не повинен очікувати швидких змін у їхній лінії поведінки і в їхній стратегії.

–  Китайці будуть поставляти рухомий склад для "Повітряного експресу"?

–  Існує досить тверда позиція української сторони. Ми підписали меморандум із Крюківським заводом, і хочемо, щоб український виробник постачав рухомий склад для цього проекту. У них є гарний продукт – конкурентний за ціною та якістю. Настільки я розумію, будемо наполягати на цій позиції.

–  Тобто, нас не чекає другий "Хюндай", який не витримує українських умов?

–  Ми не маємо права повторити помилки попередників, звичайно.

–  При Владиславі Каськові нацпроекти більше відносились до гілки влади, яка була представлена адміністрацією президента. Як зараз – хто більше має відношення до управління: Кабмін чи адміністрація?

–  Ми підпорядковані Кабінету Міністрів. Думаю, скоро у нас з’явиться куруючий віце-прем’єр, з яким ми будемо відпрацьовувати робочі питання. Дуже розраховуємо на продуктивну співпрацю із прем’єр-міністром та міністром економіки та загалом економічним блоком Уряду і ми розцінюємо себе як частину команди.

Це взагалі мій підхід до організації справ. Я би хотів бачити команду у всіх речах, над якими ми працюємо.

–  Ходили розмова, що в кінці минулого року на нацпроекти капнула якась дуже велика сума, і вона була пов’язана із проектом Зимової олімпіади. Ви щось чули про це? Що нібито були закуплені якісь землі під будівництво об’єктів.

–  На даний момент такої інформації немає. По бюджету гроші не проводились. Казали також, що крупна сума капнула і на "Відкритий світ", і там будуть величезні закупки за державний кошт. Це теж неправда. Ми б хотіли працювати з цим проектом або за кошти технічної допомоги, або за кошти приватних компаній.

–  У ЗМІ періодично звучить оцінка, що проект "Відкритий світ" нікому не потрібний, що це корупційна штука, створена спеціально для того, щоб у потрібних людей закупити планшети і обладнання. Чому виникають такі розмови?

–  Піраміда незадоволених може бути дуже великою. Починаючи від цілих країн, які не задоволені нашими успіхами і тішаться нашим бідам, і закінчуючи тими компаніями, які програють тендери.

Але на моє переконання, не може бути нічого більш важливого, ніж перехід середньої системи школи на рівень цифрових технологій. Тоді наші діти через 5-10 років будуть конкурентними на глобальному ринку праці. Якщо Україна і далі рухатиметься в Європу – наші діти скоро складатимуть конкуренцію німецьким, голландським, польським дітям. Наша задача – дати їм можливість бути готовими до глобальної конкуренції. Освічена дитина, яка вміє користуватись сучасною комп’ютерною технікою та розуміє, яким чином працює сучасне інформаційне суспільство, буде працювати краще, більше заробляти і відповідно сплачувати більше податків.

"Відкритий світ" – це справжня реформа освіти. У мене двоє дітей також ходять у школу, і я розумію, яким чином побудований навчальний процес. Він не сильно відрізняється від методології, за якою я вчився у 1980-х роках.

 А корупцію можна шукати на рівному місці. Будь-який тендер, який відбудеться, одразу спровокує звинувачення в корупції. На даний момент ми хочемо мінімізувати вливання в проект бюджетних коштів, та працювати з технічною допомогою та провідними компаніями.

До речі, запитайте думку компаній-партнерів цього проекту: Microsoft, Intel, Cisco, Apple. Тих компаній, які пропонують рішення і продукт. Поцікавтесь позицією тих країн, в яких вже рухається щось подібне. Якби Україна здійснила цю реформу в освіті, тоді ми з тих, хто наздоганяє, перетворилися б на тих, кого наздоганяють. Ми би стали trend setter'ом (тим, хто задає стандарти – ЕП) у системі середньої освіти.

Головне, що цей проект дає можливість рівного доступу до якісного освітнього продукту, та робить навчальний процес цікавим. Школа складе конкуренцію галузі відпочинку, галузі комп’ютерних ігор.

–  Як ставиться теперішній керівник Міністерства освіти до цього проекту?

–  Чудово ставиться. Я думаю, ми будемо з ним працювати як одна команда. На жаль, 5 березня – ми сподіваємось, помилково – цей проект був виключений із числа національних проектів взагалі. В нас на сьогодні зроблена вся домашня робота, але далі права цим займатися в нас немає.

Для шкіл потрібно закупити інтерактивні дошки, серверне обладнання, зробити апгрейд інтернету. Це в будь-якому разі потрібно буде робити. Просто все могло відбутися вже зараз, але схоже відбудеться лише за кілька років. Ми спробуємо вирішити це питання шляхом переговорів з міжнародними партнерами щодо отримання технічної допомоги. Україні зараз багато хто хоче допомогти, багато хто зацікавлений в наших успіхах. Ми хотіли би поборотись за цей шанс.

–  В минулому році "Відкритий світ" в якості пілотного проекту проходив "обкатку". Якими були її результати?

У 54-х школах по всій Україні – сільських і міських – був зроблений пілотний проект. Є багато позитивних відгуків громадськості у Youtube, ми завалені листами з усієї України. Діти задоволені.

–  Уроки стають мультимедійними, цікавими. Мені дуже цікаво дивитись уроки історії про Середньовіччя, коли ти можеш подивитися, якими були персонажі тих часів, як виглядали плани розташування військ у великих битвах тих часів. Це абсолютно інший підхід у освіті. Дитина занурюється у навчальний процес, ми маємо шанс зберегти її увагу на противагу світу ігор, над яким працює багатомільярдний бізнес у цілому світі.

"Неможливо будувати лише за державні кошти"

–  Які ще проекти потрапили під скорочення?

–  На даний момент проект "Вчасна допомога" – це GPS для швидких, і "Нове життя" – це перинатальні центри. 11 вже введено в експлуатацію, ще по трьом здійснено часткове фінансування, але будівництво ще не закінчено.

–  Щодо перинатальних центрів, чи є можливість, що цей проект все ж таки буде завершений? Мова ж іде про життя немовлят.

–  Це питання до уряду і до бюджету. Ті центри, які працюють в 11 областях, вже спасли життя багатьом дітям і матерям. Звичайно, хотілося б, щоб вони працювали в усіх регіонах нашої країни. Просто це був проект, який повністю фінансувався з державного бюджету.

–  Проект "Олімпійська надія" продовжує існувати?

–  За документами, продовжує. Україна ніби і далі буде боротися за своє право провести зимову Олімпіаду.

–  Чи не варто на час відмовитись від цих планів після Євро-2012, "Євробаскету" і Олімпіади в Росії?

–  Якщо об’єктивно дивитись на речі, Україні буде дуже важко витримати рівень цієї відповідальності в умовах, що склалися. Але в проекті передбачена значна участь приватних інвесторів. Якщо в депресивні регіони Карпат прийдуть компанії, які побудують там спортивну інфраструктуру, я в цьому нічого поганого не бачу.

–  Дві дороги – об’їзна навколо Києва і дорога, яка проходить по території Одеської області.

–  "Одеса-Рені"?

–  Так. Ці проекти вони виглядають як дуже перспективні і мають окупитись, якби туди прийшов інвестор.

–  З точки зору бізнесу, вони поки що виглядають досить ризикованими і не особливо привабливими чи рентабельними.

–  В чому ризик?

–  По-перше, у законодавстві. По-друге, у великій адміністративній залежності цих проектів. По-третє у відсутності належних гарантій збоку Укряду компаніям-концисіонерам. Саме тому на сьогодні агентство працює лише з Малою кільцевою дорогою з переходом через річку Дніпро у м.Києві. Тут у нас є великий успіх. Ми змогли переконати Міжнародну фінансову корпорацію (IFC) стати партнером цього проекту.

Ми дуже тривалий час доводили, що концесійні дороги, приватні дороги – це нормальний елемент розвитку суспільства, всі до цього рано чи пізно приходять. Неможливо будувати лише за державні кошти, тому що вони завжди будуть обмежені і дуже часто неефективно використовуються. Треба залучати капітал приватних компаній у будівництво громадської інфраструктури. Подивіться на досвід Туреччини. За 10 років у базову інфраструктуру Турки вклали понад 90 млрд євро. При цьому частка приватних інвестицій перевищила 15 млрд. Рано чи пізно ми теж обов’язково прийдемо до державно-приватного партнерства.

Так, це буде платний міст і дорога, проїхати по них буде коштувати якусь суму грошей. Але цю відстань у 20 км можна буде подолати приблизно за 10 хвилин. Не витрачаючи час, не створюючи заторів, не погіршуючи екологічну ситуацію у Києві. Ми хочемо спрямувати вантажні потоки через цей новий об’єкт інфраструктури, щоб вони в Київ взагалі не потрапляли. Великі каравани фур підуть новою дорогою.

З ІFC проводимо роботу з підготовки документів фінансово-економічної моделі. Корпорація готова провести роуд-шоу, а також підготувати тендерну документацію, конкурсну документацію до цього проекту, і провести тендер. Крім того, ІFC фактично субсидує половину затрат на розробку цих документів.

–  Безоплатно?

–  Ні, це щось коштує. Але половину з витрат закриває ІFC своїм коштом. Вони також розглядають для себе можливість бути позичальником в цьому процесі. Тобто, вони із самого початку розуміють економічну модель та базові фінансові розрахунки.

Ми хотіли б відшліфувати законодавство, оскільки світові оператори вказують нам на його недосконалість. Якщо ми хочемо бачити тут приватні компанії, треба дати їм впевненість у тому, що буде транспортний потік у достатньому об’ємі. Якщо він не буде в достатньому об’ємі, ми повинні цей ризик брати на себе. Без готовності уряду піти на цей крок, важко очікувати, що усі ризики візьме на себе компанія-інвестор. Також, безперечно, уряд понесе частину фінансових затрат. Але яку саме – це питання до конкурсу і до його структуризації.

Цей проект є компактним. Я думаю, його можна почати реалізовувати. За 36 місяців після початку відбору концесіонера він може бути введений в експлуатацію. Важливо також, що дорогу протягом терміну дії концесії (наприклад, 30 років) утримуватиме концесіонер. Не так, як у наших шляхоутримуючих організацій – чим більше ям, тим більший бюджет. Навпаки, там зворотна логіка: чим більше ям – тим менший прибуток цієї компанії.

–  Нещодавно "Шкода" відмовилась збирати автомобілі в Україні, і обрала Росію – хай там диктатура, але там стабільно. А Україна, звичайно хороша і прогресивна, але у нас нестабільність. Наскільки типове явище, що від Україн відмовляються саме через нестабільність та непрогнозованість?

–  На жаль, це відбувається досить часто. В автомобільному бізнесі Росія випередила нас на кілька років. Але в середині 1990-х Україна мала шанс випередити Росію на десятиліття, і створити ті самі привілеї і правила гри для міжнародних концернів. Сюди приходили "Дженерал Моторз" і "Деу".

Росія – це великий ринок, який захищається від України. Найкращим рішенням було би зберегти безмитну торгівлю з СНД, а через зону поглибленої вільної торгівлі із ЄС ми отримали би величезні можливості для роботи на європейському ринку. "Шкода" могла б перенести виробництво запчастин в Україну, за 100-200 км від свого заводу, і без мита завозити автокомпоненти в ЄС.

Виробництво недорогих меблів теж може переїхати в Україну. Виробництво продуктів харчування, електроніки. Ми лише повинні розбудовувати інфраструктуру і законодавство.

Звичайно, нас завжди дуже стримувала наша непередбачуваність. Але якщо Україна стає партнером Європи, думаю, через 5 років у нас буде нова промисловість, нова економіка. І вона буде зовсім іншої якості, ніж сьогодні.

–  Проект технопарків та індустріальних парків – це був якийсь лобістський проект попередньої влади, чи його можна органічно вписати у нинішню Україну?

–  Я не знаю, наскільки це був лобістський проект. Він знаходиться дуже на початковому етапі. Законодавство прийняте у вересні 2012 року, але з того часу мало що зроблено. Важливість проекту є дуже високою, тому що розвиток інфраструктури для прийому інвестицій дозволить ці інвестиції приводити швидко і просто.

Останні переговори ми вели із японською компанією щодо вкладання 75 млн доларів у завод з виробництва автомобільних запчастин. 

Вони задають питання: чи є в цій країні якась організація, яка може взяти на себе відповідальність сказати, що рівно через 18 місяців наша компанія заїде в нове виробниче приміщення потрібної якості, в тому місці, яке ми покажемо, з такою кількістю робочої сили, щоб все це було забезпечено "під ключ"? Якщо так, вони вже готові підписувати контракт.

У нас такі речі викликають іронічну посмішку, а в світі це норма. Компанія-оператор індустріального парку бере на себе величезну частину такої роботи. Тому в світі склався розподіл праці: кожен ефективно займається своєю галуззю.

Для кожного у світовому поділі праці є своя ніша. Україна не може одразу захопити найбільш фінансово ємні напрями – інтелектуальні продукти, патенти , наукові розробки. Нам потрібно займати свої ніші, де ми можемо бути конкурентними. Хороша якісна робоча сила, недорога поки що – одна з наших переваг. Цією дорогою пройшла Польща з 1990-х дотепер. У 1990-х роках поляки продавали дешеву робочу силу. Сьогодні їх робоча сила коштує практично як на Заході, але продукт дуже якісний. Крім того полльський робітник – носій нової філософії культури організації праці.

"Не виключено, що питання LNG-терміналу – це була спецоперація"

–  Які організаційні рішення ви зробили для Нацпроектів? Зокрема, зараз модно робити скорочення штату.

–  Реструктуризація буде, скорочення однозначно буде. Рішення Кабінету Міністрів є однаковим для всіх. Але в цих питаннях потрібно дивитися, щоби не втратити найбільш кваліфікованих і мотивованих співробітників.

–  За час керівництва Владислава Каськіва, була історія з лижником і купа історій, через які Каськіва намагалися представити корупційним персонажем. Що ви збираєтесь робити з успадкованим іміджем Нацпроектів?

–  Владислав – це людина харизматична, активна, він хотів багато чого зробити. Але ресурси, які були в його розпорядженні, були набагато менші, ніж його плани. Він став заручником ситуації, коли наобіцяв більше, ніж міг зробити. Ну і звичайно, опонентів йому завжди вистачало.

Не виключено, що питання LNG-терміналу – це була спецоперація. Багато про це говорять. Можливо, там були помилки управлінського характеру. Але на жаль, це може статись будь-де і будь з ким, і цей момент фактично дуже серйозно підірвав його авторитет як керівника. Це погано для справи, це погано для самого Владислава.

Але ми змогли підготувати багато інших важливих і цікавих рішень. Цей проект не є знищений. Він готовий до наступної стадії, і ми здатні цей проект довести до кінця. Якщо ж уряд відпустить ситуацію, то приватний бізнес і приватний ринок на 100% вирішить це питання дуже швидко.

–  Після ситуації з лижником, ви готові до того, що буквально кожне рішення, кожен тендер нацпроектів розглядатимуть з точки зору потенційної корупції?

–  Дуже шкода, що є у суспільстві склалося таке ставлення. Я зроблю все можливе, щоб відновити довіру суспільства. "Допомагає" економічна ситуація: бюджет агентства буде мінімальний, тендерів буде зовсім небагато, якщо взагалі будуть. Основний мій акцент взагалі буде на діяльності зі стимулювання діяльності із залучення іноземних інвестицій.

–  Скільки ви змогли залучити за цей час?

–  Це близько 400 млн доларів в кількох проектах, і ще кілька проектів десь по 1 млрд доларів. У кожного з них якась складна історія. Десь адмінресурс не дозволяв, десь конфлікт інтересів із впливовим учасником українського ринку, десь неповернення ПДВ, десь банальна цинічна корупція на низовому рівні, коли без корупції неможливо купити земельну ділянку.

У нас добрі напрацювання. Переконаний, якщо ми врегульовуємо складну зовнішньополітичну ситуацію, в Україну прийдуть великі інвестиції. Багато з цих проектів стануть реальністю.

Я задоволений нашою ефективністю в умовах, коли інвестиційний клімат України нагадував вічну мерзлоту. В тих умовах ми змогли налагодити систему роботу згідно за світовими стандартами. Я дуже вдячний нашим партнерам, які долучились до цього. Юридичні компанії "Бейкер і Маккензі", "Скваєр Сандерс", "Саєнко-Харенко", "Делойт" не взяли з нас ні копійки за те, щоб підготувати якісні матеріали.

–  Як тільки відбулася революція, пролунала заява від випускників провідних зарубіжних університетів про те, що вони готові надавати уряду достойну підтримку. До вас такі люди звертались? В чому виражалась можлива підтримка з боку цих людей?

–  Звичайно, ми вітаємо такі наміри. До нас дехто з цих людей звертався, але ті зарплати, які вони очікують, в тисячу менше, ніж можливості державної служби. Ми можемо запропонувати їм лише дуже цікаву подвижницьку роботу. Не дуже високо оплачувану, але дуже вимогливу і з великими перевантаженнями. Кому цікаво працювати в таких умовах – я особисто зустрічаюсь, і ми особисто визначаємо фронт робіт. 

Сергей Лямець